Головна Матеріали сайту Оборонний огляд в Україні Еволюція поглядів на застосування військової сили у міжнародних відносинах

Еволюція поглядів на застосування військової сили у міжнародних відносинах

Друк
Військова сила у сучасних міжнародних відносинах
Ставка на військовий компонент системи забезпечення національної безпеки країни не гарантує військової безпеки. Більше того, нарощування військової потужності здатне порушити баланс сил між державами, серйозно підірвати економіку держави, деформувати соціально-політичне становище в країні.
У свою чергу, недооцінка військового будівництва як підсистеми сектора безпеки країни може стимулювати ведення політики з позиції сили аж до агресії з боку інших держав, а стрімке перетворення військової небезпеки на військову загрозу та занедбаність військової справи практично ставить державу на грань катастрофи.
Протягом декількох десятиліть холодної війни американські союзники по НАТО готувалися до відбиття радянського нападу й для цього були вимушені тримати в постійній бойовій готовності великі танкові й механізовані угруповання, що мали велику кількість реактивної й ствольної артилерії й протитанкових засобів.
Із закінченням холодної війни, з'ясувалося, що широкомасштабний військовий конфлікт між великими державами (на прикладі першої та другої світових війн) стає практично малоймовірним. На зміну «класичним» війнам приходять локальні конфлікти, для перемоги в яких потрібний не «масовий героїзм», а професіоналізм, високоточні системи боротьби з засобами повітряного нападу, новітні військові й інформаційні технології.
Європейці ж виявилися зовсім не готовими до сучасної локальної війни, в якій неможливо домогтися перемоги без активного використання військово-транспортної авіації, всепогодних ударних літаків і вертольотів, оснащених високоточною зброєю, безпілотних літальних апаратів різного призначення, високоефективних зенітно-ракетних комплексів, а також супутникових засобів навігації, розвідки й цілевказання. Все це є в Пентагона, але практично відсутнє у європейців, результатом чого стало зростання військово-політичної залежності провідних європейських країн від Сполучених Штатів в урегулюванні локальних конфліктів.
Розшифрувати код сучасного збройного конфлікту — це не лише визначити, через що сьогодні він може розпочатися, а й довідатися, чому держава саме в цей момент вирішила застосувати військову силу до конкретної держави. Можна запропонувати масу варіантів, через що може розв'язатися війна, але всі вони будуть надуманими, якщо розглядатимуться поза зв'язком з еволюцією внутрішнього й міжна¬родного становища держав.
Роль і місце військової сили у процесі реалізації національних інтересів держав
На початку XXI століття питання про роль і місце військової сили серед інших інструментів просування й захисту своїх національних інтересів стало центральним. Цього разу причиною послужило як активне використання кількома країнами військового насильства у своїх політичних цілях (в 2003 році у світі відбулося шість війн, майже 50 військових конфліктів і близько 200 прикордонних зіткнень), так і прискорення глобальних процесів, незаперечним й одноособовим лідером яких на початку століття виступили США.
Розширення масштабів глобалізаційних процесів, вплив їх прак¬тично на всі сфери життя перетворилися на найважливіший чинник світового розвитку у XX столітті, основу якого визначає новий — інформаційний — етап науково-технічної революції, що вніс кардинальні зміни в усі галузі життя суспільства, насамперед у галузь військової діяльності. Адаптуючись до сформованого під її впливом нового світового порядку, кожна держава намагається перетворювати усі галузі громадського життя, аби не залишитися на узбіччі розвитку військової справи. Нові тенденції розвитку військової справи призвели до революційних змін в галузі військового мистецтва — стратегії, тактики, оперативного мистецтва, розвитку озброєнь і військової техніки — їх бойова ефективність істотно зросла, що дає підстави дійти висновку, що саме інформаційна складова глобалізації спричинила новий етап революційних змін у військовій справі.
«Найкраща війна,— писав древньокитайський військовий теоретик Сунь Цзи,— розбити задуми супротивника; на наступному кроці — розбити його союзи; ще на наступному — розбити його військо». Мабуть, це правило слушне і для України.
Важливо підкреслити, що при цьому не йдеть про відмову від збройної сили та втрати нею колишньої ролі найважливішого інструмента зовнішньої політики. Навпаки, останні роки свідчать про витончену практику її застосування в інтересах однобічного вирішення ключових проблем світової політики навіть за порушення норм міжнародного права. Є підстави думати, що це не випадковий збіг у часі, а закономірний результат просування моделі глобалізації, вигідної винятково індустріально розвиненим країнам на чолі зі США. Розширення їхньої військової присутності, у тому числі на Балканах, в Афганістані та Іраку, на Південному Кавказі й у Центральній Азії означає зміну геополітичної ситуації у світі та окремих регіонах, в якій криється небезпека реалізації вкрай небезпечних військово-політичних сценаріїв, здатних породити новий виток конфронтації.
За цих умов важливо переглянути й адекватно скоригувати свою стратегію забезпечення національної безпеки, уточнити пріоритети національних інтересів, функції, сили, засоби й ресурси на їх реалізацію у найближчій та віддаленій перспективі, затвердити ці зміни у правовому просторі.
У цих умовах для України, як держави, на якій останнім часом сфокусована геополітична увага провідних держав миру, наявність сучасних й ефективних Збройних сил стає важливою умовою збереження державності, територіальної цілісності та державного суверенітету.
Однак місце та роль воєнної політики і військових інструментів у забезпеченні національних інтересів країни різні політичні сили в Україні бачать по-своєму. Головне полягає в тому, що формування трансграничної геоекономіки, поза якою Україна не може залишатися й, тим паче успішно розвиватися, змінює напрями й пріоритети захисту національних інтересів. З одного боку, тільки військове забезпечення національної безпеки вже не може, як у минулому, зводитися винятково до захисту територіальної цілісності й непорушності державних кордонів, на що було орієнтовано першу Воєнну доктрину України. Зрозуміло, це завдання не припиняло своєї актуальності. Територіальні претензії до України сьогодні не звучать на державному рівні, але й немає гарантій, що вони не з'являться у майбутньому за певних обставин. Тому навіть виклики щодо можливого політичного або силового відторгнення окремих територій вимагають відповідних превентивних контрзаходів, у тому числі у військовій галузі. Крім того, як підкреслюється в Законі України «Про основи національної безпеки України», забезпечення національної безпеки містить у собі захист духовності, моральних засад, інтелектуального потенціа¬лу українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення. Ці завдання стають в епоху глобалізації найважливішими, тому що втрата національної самоідентифікації рівнозначна втраті держави й нації, тобто цілковитої втрати суверенітету й незалежності, адекватних тотальній поразці у війні, незалежно від того, до якого покоління цю війну віднесено.
Воднораз, сьогодні поряд із цим завданням дедалі більшої актуальності набуває захист економічних інтересів держави, зокрема і тих, що виходять за межі його території. Україна не може залишатися індиферентною стосовно спроб витиснення її з районів традиційних інтересів або завдання збитків при реалізації зовнішньоекономічних проектів (наприклад, захоплення піратами суден з українськими екіпажами та ін.). А як бути з дискримінацією, придушенням прав, свобод і законних інтересів громадян України у закордонних державах, з діями, що ускладнюють доступ України до стратегічно важливих транспортних комунікацій? Україна, яка так само, як інші держави, життєво зацікавлена у свободі відкритого моря, адже це свобода судноплавства, польотів, рибальства, наукових досліджень, свобода прокладання підводних кабелів, трубопроводів та ін.
З іншого боку, посилення взаємозалежності держав, насамперед в економічній галузі, своїми негативними побічними наслідками має інтернаціоналізацію організованої злочинності, наркоторгівлі, екстре¬містських релігійних та етнічних угруповань, зростання міжнародного тероризму, поширення зброї масового ураження і под.
Військові загрози для безпеки України виходять із окремих зон і цілих регіонів політичної нестабільності. Вони криють у собі загрози збройних конфліктів і локальних війн, якщо будуть у них втягнуті сусідні держави: зі сходу — Росія з Білорусією, Молдова; із Заходу — держави - члени блоку НАТО. Найімовірніше, поява таких зон пев¬ною мірою буде пов'язана з негативною відповіддю на експансію за¬хідних цінностей та способу життя в інші цивілізації.
Іншими словами, глобалізація (і породжені нею протестні сили та рухи) спричиняє новий вид загроз. Ці загрози формуються під впли¬вом як агресивних ідеологій, так і нових засобів їх впровадження, передусім інформаційних. Ефективно боротися з ними в межах окремих держав неможливо. Звідси зростаюче значення військових коа¬ліцій, у тому числі сформованих на тимчасовій основі. При цьому не можна не помічати можливості створення або розширення блоків і союзів, переміщення їхніх збройних угруповань ближче до кордонів України.
У Законі України «Про основи національної безпеки України» (Відомості Верховної Ради (ВВР). 2003. № 39. Ст. 351) відповідно до п. 17 частини першої статті 92 Конституції України визначено основи державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування безпеки особистості, суспільства й держави від зовніш¬ніх і внутрішніх загроз у всіх сферах життєдіяльності.
У статті 6 Закону одним із пріоритетів національних інтересів визначено інтеграцію України у європейський політичний, економічний та правовий простори, у євроатлантичний простір безпеки.
Військово-політичне керівництво держави, зокрема міністр оборони України, називає 2008 рік роком готовності України до вступу в НАТО.
У статті 7 Закону однією із загроз національній безпеці України у воєнній сфері й сфері безпека державного кордону визначено нарощування іншими державами біля кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують сформоване співвідношення сил. У такому формулюванні ця загроза стосується періоду до набуття Україною членства в НАТО, оскільки після набуття членства ця загроза стосуватиметься всього блоку НАТО (згідно зі ст. 5 Вашингтонського договору).
У практичній площині на даному тимчасовому інтервалі нарощування угруповань військ та озброєнь із боку держав, не членів НАТО (Росії, Молдови, Білорусі), навіть у відповідь на розширення НАТО, однозначно варто сприймати як загрозу національній безпеці держави.
А як сприймати нарощування угруповань військ та озброєнь з боку держав - членів НАТО? Оскільки Закон України «Про осно¬ви національної безпеки України» із цього приводу не містить жодних приміток, то нові угруповання військ та озброєнь поблизу кордонів України з державами - членами блоку НАТО також варто розглядати як загрозу національній безпеці держави. Тоді наміри США щодо розміщення на території Польщі бази протиракетної оборони (ПРО) є викликом національній безпеці України. Основним призначенням бази декларується захист Європи від атак балістичних ракет, що можуть бути запущеними з території однієї із країн Близького Сходу. Природно, що такі ракети летітимуть над територією України.
Тут можливі як мінімум два негативних аспекти:
по-перше, через неточність наведення (що спостерігалося при ви-і пристайні новітньої високоточної зброї НАТО під час війни в колишній Югославії) ракети можуть уразити об'єкти на території України (у т. ч. атомні електростанції, греблі, хімічні об'єкти та ін.);
по-друге, ці ракети можуть бути перехоплені засобами ПРО також над нашою територією з аналогічними наслідками для населення, економіки й екології.
Загрозою національній безпеці України відповідно до Закону «Про основи національної безпеки України» також варто вважати розгортання США (НАТО) нових угруповань військ у Румунії (відповідний договір підписаний у 2005 році).
Згадаймо, як нещодавно, в інтересах забезпечення власної національної безпеки, Туреччина, що є членом блоку НАТО, наклала вето на використання своєї території для проведення операцій на півночі Іраку під час останньої війни проти Іраку.
Нові американські військові бази відтепер поділятимуться на три основні категорії:
• головні операційні бази (Main Operating Bases), що відповідають колишнім великим базам, таким як у німецькому Рамштайні або італійському Авіалі. Ці бази відіграли ключову роль у всіх недавніх кризах на Балканах та Близькому Сході;
• передові операційні бази (Forward Operating Sites), аванпости біля кордонів кризових зон. Там кожні півроку мінятимуться легкі дивізії, які проводитимуть загальні з місцевою армією навчання. На підміну від традиційних баз, сімей військовослужбовців на них не буде, ідо має істотно скоротити витрати на їх утримання;
• пункти колективної безпеки (Cooperative Security Locations), що будуть активовані тільки за потреби, яку визначатимуть США й НАТО.
Ще одне угруповання буде розміщено в Угорщині. Вже ухвалено рішення щодо спорудження потужного натовського радара поблизу південного угорського міста Печ, який контролюватиме значну частину повітряного простору України, що можна ототожнити з порушенням інформаційного суверенітету держави та вважати також загрозою національній безпеці України.
На превеликий жаль, в українських ЗМІ відсутня реакція посадов¬ців, які відповідають за забезпечення національної безпеки держави, на ці й інші події та факти, що свідчать про порушення співвідносно¬сті сил на кордонах із країнами - членами НАТО.
Очевидно, що прагнення до підвищення ефективності військових коаліцій та блоків містить у собі загрозу традиційним інститутам забезпечення міжнародної безпеки, насамперед ООН та ОБСЄ, чиє існування і дієздатність ставляться останнім часом під сумнів.
Сказаним визначається виникнення нової якості військової сили і нових завдань для Збройних сил, а водночас і новими вимогами до їх організації, оснащення, підготовки. Важливо підкреслити, що реа¬лізація цих нових завдань відбуватиметься в умовах, коли можливі ресурси, що виділяються Україною, свідомо зменшено (у десятки разів!), ніж у провідних країн — лідерів глобалізації. Крім того, забезпечення завдань військової безпеки України не повинно познача¬тися на соціально-економічному рівні населення.
Отже, трансформація поглядів на застосування військової сили на початку XXI століття відбулася в результаті розширення масштабів глобалізаційних процесів, і передовсім за рахунок їхньої інформаційної складової. При цьому слід зважати на головні фактори.
Глобалізація посилює взаємозалежність країн і народів. Моря і гори вже не є перешкодою для поширення й розширення конфліктів. Ніхто не може бути застрахований від пожеж, що виникли у ближнього й навіть далекого сусіда. Звідси посилення ролі миротворчої діяльності, та діяльності щодо забезпечення національної безпеки. Україна є активним учасником міжнародних миротворчих операцій, що здійснюються за мандатами ООН або ОБСЄ. Це передбачає ціле¬спрямоване створення і підготовку спеціальних підрозділів, оснащених специфічними засобами.
У багатьох країнах різко загострилася проблема тероризму, що має транснаціональний характер і загрожує стабільності у світі. Тероризм — це нещастя глобального масштабу й реакція на нього теж має бути глобальною. Протидія йому вимагає об'єднання сил провідних держав. І цілком природно, що одним з аспектів, однією із форм сучасної глобалізації стала координація антитерористичних дій спецслужб та армій різних держав. Залучення до боротьби з міжнародним тероризмом запотребить від Збройних сил і спецслужб України готовності і здатності завдавати ударів по його центрах, у тому числі за межами національної території.
І перше, і друге об'єктивно збільшує кількість військовослужбовців, які вступають у контакт з іноземними громадянами і воїнами. Тут варто враховувати, що кожен військовослужбовець, перебуваючи за кордоном або у взаємодії з воїнами іноземної армії, є представни¬ком своїх Збройних сил і держави. Отже, має бути готовим до цих контактів за своїм світоглядом, психологічно, мовно. Зокрема, варто придивитися до практики американської армії, де вважається, що офіцер повинен уміти пристойно розмовляти, бодай, ще однією мовою, крім англійської, і знати дещо з кількох інших мов, хоча б для того, аби привітатися нею або попередити про небезпеку. Можливо, спо¬чатку для стимулювання вивчення мов доцільно ввести грошові надбавки за їх знання. Водночас служба в умовах іншого культурного середовища вимагає певних зусиль щодо адаптації до неї. Серйозною допомогою тут мають стати різного роду довідники й розмовники, що дають початкові відомості про країну перебування.
Розширення контактів зумовлює вирівнювання стандартів військової служби за багатьма напрямами (контрактний принцип комплектування військ, ширше залучення до забезпечення життєдіяльності армії цивільного персоналу, цивільний контроль над збройними силами, демократизація військово-службових відносин, співвідносність рядового, офіцерського і генеральського складу в чисельності армії, статус і функції сержантського складу й под.). Особливо слід наголосити на необхідності скорочення розриву щодо матеріального, фінансового та квартирного забезпечення військовослужбовців.
Одним з наслідків глобалізації є затвердження загальних для всього світу правил і норм поводження людей та інститутів. У воєнній сфері вони сконцентровано виражені у міжнародному гуманітарному праві. Значення й дотримання його вимог мають визначати вигляд сучасного воїна.
Процесам глобалізації сприяє формування єдиного комунікаційного простору. Поряд з перевагами цього, слід зазначити, що тут також криються загрози, протидія яким стає невід'ємною складовою військового будівництва та управління військами. Специфічними напрямами діяльності у галузі оборони є: систематичне виявлення інформаційних загроз та їх джерел; постійне вдосконалення засобів захисту інформації від несанкціонованого доступу; удосконалення прийомів і способів стратегічного та оперативного маскування, розвідки та радіоелектронної боротьби, методів і засобів активної протидії інформаційно-пропагандистським та психологічним операціям ймовірного супротивника, підготовка фахівців у галузі забезпечення інформаційної безпеки в галузі оборони.
Це далеко не повний перелік взаємозв'язків між глобалізацією і військовою діяльністю, які слід брати до уваги при реформуванні сектора безпеки держави.

 

Оборонний вісник

Оборонний вісник

 


Канал новин

 
 

Опитування

Позаблоковий статус України, на Вашу думку, передбачає: