Характерною рисою сучасності є те, що воєнні загрози, особливо ті, що можуть призвести до широкомасштабної війни, поступаються за рівнем небезпеки новим, невоєнним загрозам, таким, як міжнародний тероризм, сепаратизм, розповсюдження засобів масового ураження, міжнародна організована злочинність, нелегальна міграція та ін. Причому навіть ті держави, які мають найбільші економічні та військові можливості, вже не в змозі самостійно ефективно протидіяти цим загрозам. Єдиним раціональним шляхом ефективної і своєчасної нейтралізації нових загроз є зміцнення міжнародної співпраці у сфері безпеки.
На цей час організацією, яка вносить найвагоміший реальний внесок у підтримання стабільності на євроатлантичному просторі, є НАТО. Сьогодні Північноатлантичний Альянс – єдина могутня міжнародна структура, яка здатна реально гарантувати і забезпечувати безпеку країн, що входять до її складу. З 1949 року Альянс успішно виконує цю функцію, переконливо доводячи свою ефективність і життєздатність. Аналізуючи діяльність НАТО впродовж цього історичного періоду, не можна обійти той факт, що гарантуючи кожному своєму учаснику воєнну безпеку, Альянс жодного разу не застосовував силу для «наведення ладу» у внутрішніх справах країн-партнерів. Мабуть, цим пояснюється те, що саме приваблює в ньому колишні соціалістичні країни, зокрема Україну.
На наш погляд, НАТО й надалі залишатиметься основним гарантом забезпечення безпеки на євроатлантичному просторі, навіть якщо сформується і набере сили європейська політика безпеки, провідною філософією якої є миротворство. Сьогодні баланс сил у європейському регіоні в кількісному і якісному вимірі різко змінився на користь Північноатлантичного Альянсу. По суті затверджується центрична система європейської безпеки, характер якої визначають такі фактори, як просування НАТО на схід, активізація й розширення рамок програми «Партнерство заради миру» (ПЗМ). Досвід останніх років показує, що інші європейські політичні і військово-політичні структури (ОБСЄ, ЄС/ЗЄС) поки що не спроможні повною мірою перебрати на себе функції НАТО у сфері безпеки й оборони.
Залишаючись єдиним гарантом європейської безпеки, НАТО активізує взаємодію з країнами, які не є його членами. У сфері його впливу, окрім постійних членів, ще двадцять чотири країни – учасники програми «Партнерство заради миру». Тому курс України на вступ до Альянсу і на євроатлантичну інтеграцію в стратегічному плані, без сумніву, є обґрунтованим і відповідає інтересам як України, так і європейської спільноти. Україна, яка задекларувала курс на європейську інтеграцію, незважаючи на певні проблеми, намагається тісно й ефективно співпрацювати з Північноатлантичним Альянсом.
Варто нагадати, що нинішній формат і характер відносин між Україною і НАТО започатковано в 90-х роках, коли Альянс запропонував країнам Центральної та Східної Європи і новим незалежним країнам, які утворилися після розпаду Радянського Союзу, розвивати діалог, консультації, співпрацю і партнерство. Перші контакти України з НАТО було встановлено восени 1991 р., і вже в січні 1992 р. представник України взяв участь у засіданні Робочої групи високого рівня Ради Північноатлантичної співпраці (з 1997 р. – Рада Північноатлантичного партнерства). В лютому 1992 р. відбувся перший візит Генерального секретаря НАТО до Києва, а в червні того ж року Президент України зробив свій перший візит до штаб-квартири НАТО.
У березні 1992 р. Україна приєдналася до Ради Північноатлантичного Партнерства, розглядаючи свою участь в її роботі як оптимальний варіант взаємодії партнерів по НАТО. Основні напрями діяльності України у рамках Ради такі: політичні питання і питання, пов'язані з європейською безпекою; консультації з питань політичного планування; економічні питання (конверсія військового виробництва, економічна безпека країни, витрати на оборону і оборонний бюджет); наукові та екологічні аспекти військової діяльності; інформаційна діяльність; миротворчі операції; управління в умовах надзвичайних ситуацій цивільного характеру і т. ін.
8 лютого 1994 р. Україна першою серед країн СНД підписала Рамковий документ ініційованої НАТО програми «Партнерство заради миру», а через три місяці передала керівництву НАТО презентаційний документ, в якому визначено політичні цілі участі України в цій програмі. Головними серед них слід назвати такі:
1. сприяння відвертості в плануванні національної оборони і формуванні оборонного бюджету;
2. підтримка можливості і готовності до участі в міжнародних операціях під егідою ООН або ОБСЄ;
3. розвиток військової співпраці у сфері планування бойової підготовки і проведення навчань, покликаних підвищити можливості військ у ході сумісних миротворчих, гуманітарних, пошукових і рятувальних операцій;
4. формування таких збройних сил, які могли б краще взаємодіяти з військовими формуваннями країн – членів НАТО;
5. забезпечення цивільного контролю над збройними силами.
Уряд України визначив деякі планові заходи, спрямовані на реалізацію цих цілей, а також виділив сили і кошти для участі в ПЗМ.
Новий етап відносин Україна – НАТО почався з ухвалення у липні 1995 р. Індивідуальної програми партнерства України і НАТО, коли Генеральний секретар Альянсу і Міністр закордонних справ України обмінялися відповідними листами. 9 липня 1997 р. у Мадриді було укладено Хартію особливого партнерства між Україною і НАТО, яка стала однією з найважливіших складових фундаменту європейської безпеки. Її підписали Президент України, Генеральний секретар НАТО, а також глави держав і урядів 16 країн, що входили до складу Альянсу на той час. Факт укладення такого документа можна вважати великим досягненням нашої країни, оскільки ще напередодні сама ідея формалізації відносин особливого партнерства Україна – НАТО здавалася більш ніж нереальною. Можна без перебільшення сказати, що підписавши Хартію, Україна стала на один рівень з тими країнами, які несуть відповідальність за підтримання європейської стабільності і безпеки. Очевидними є позитивні для нашої країни воєнно-політичні наслідки підписання цього документа.
1. Міжнародна організація Північноатлантичного Договору визнала й підтримала стратегічний курс України на інтеграцію до європейських і євроатлантичних структур. Україну, як суверенну державу, вперше визнано невід'ємною складовою Центральної та Східної Європи.
2. Створено політичні передумови безконфліктного розширення Альянсу за рахунок приєднання до нього нових учасників, що додало аргументів для побудови принципово нової системи безпеки в Європі.
3. Зменшено загрозу нового розподілу Європи на сфери впливу і перебування України в «смузі невизначеності» між Заходом і Сходом.
4. Україна отримала додаткові стимули практичного реформування своїх Збройних Сил відповідно до західних стандартів на основі принципів демократичного контролю їх діяльності, ефективність яких перевірено довголітньою теорією і практикою військового будівництва країн НАТО.
Як бачимо, значення Хартії виходить далеко за рамки двостороннього формату відносин. З одного боку, – це істотний чинник забезпечення наших національних інтересів, пов'язаних з розширенням НАТО, з іншого, – важливий компонент загального розвитку європейської архітектури безпеки, який окрім забезпечення фундаментальних інтересів національної безпеки України, створює стабільні умови для побудови єдиної і всеосяжної системи безпеки в Європі на тривалу перспективу. Ключовим моментом у подальшому розвитку євроатлантичної співпраці слід вважати ухвалення в травні 2002 р. Радою національної безпеки і оборони нашої країни Стратегії України щодо НАТО, в якій кінцевою метою євроінтеграційної політики України визначено вступ до Північноатлантичного Альянсу.
Механізм співпраці між Україною і НАТО, передбачений укладеними документами, сьогодні працює досить інтенсивно. Взаємовигідна співпраця розвивається на політичному, військовому і військово-технічному рівнях, насамперед у межах програми «Партнерство заради миру». Створено необхідні для цього внутрідержавні механізми, Сумісну робочу групу з питань проведення військової реформи.
1997 року почала роботу Місія України при НАТО. На цей час у Києві працюють Центр інформації і документації НАТО та Офіс зв'язків НАТО в Україні. Офіцери зв'язку від Міністерства оборони України працюють у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, Військовому штабі НАТО в м. Монс і в штабах стратегічного командування НАТО в Європі й Атлантиці.
Окремим напрямом співпраці України з НАТО є реалізація сумісних інтересів у галузі стандартизації озброєнь, оборонних досліджень і технологій, що відображено у прийнятій 2001 року Державній програмі. Згідно з програмою створюються умови для планування співпраці в галузі озброєнь на рівні міжнародного секретаріату НАТО. Результатом сумісних зусиль став робочий документ «Стан і основні напрями розвитку співпраці Україна – НАТО у сфері озброєнь». А в грудні 2001 року було підписано Меморандум про взаєморозуміння між Україною і НАТО з питань матеріально-технічного забезпечення співпраці. За умовами Меморандуму партнери по НАТО мають можливість отримувати компоненти, необхідні для створення і випробування вітчизняних зразків озброєння і військової техніки, що відповідають стандартам НАТО, розраховувати на допомогу Альянсу в утилізації ракетного палива і боєприпасів.
Сьогодні за сприяння представників Альянсу триває робота, спрямована на створення основи для глобальних перетворень у Збройних Силах України. Це насамперед стосується змін у системі оборонного планування і підготовки військ, організаційно-штатних змін, організації демократичного цивільного контролю за діяльністю Збройних Сил, спеціальної і мовної підготовки військовослужбовців відповідно до стандартів НАТО. Міністром оборони України ухвалено рішення про службове листування з організаціями й установами країн НАТО тільки англійською мовою, а кількість годин для вивчення іноземних мов у вищих військових навчальних закладах збільшено до 400-500 щорічно.
Щодо спеціальної підготовки особового складу Збройних Сил України за стандартами НАТО слід зазначити, що близько 400 військових і службовців щорічно навчаються на різних курсах і в навчальних закладах країн – членів НАТО, беруть участь у спільних семінарах і конференціях.
З метою підготовки офіцерських кадрів для конкретної взаємодії з підрозділами Альянсу з 2000 року в Національній академії оборони України працюють курси підготовки офіцерів для багатонаціональних штабів. Навчання на курсах проводять за методикою, якою користуються в країнах НАТО. До навчального процесу залучено чимало зарубіжних викладачів.
Як бачимо, співпраця України з НАТО є найбільш ефективною у військовій сфері. Варто звернути увагу на те, що лише впродовж останніх десяти років у рамках програми «Партнерство заради миру» проведено понад тисячі спільних заходів, з них 139 сумісних військових навчань (18 – на території України). Навчання «Кооператив Адвенче Ексчейндж – 2002», які відбувалися в жовтні 2002 року на Яворівському полігоні, стали найбільшими міжнародними навчаннями сухопутних військ, що проводилися на території України з часу її приєднання до програми ПЗМ. У цих навчаннях взяло участь близько 3200 військовослужбовців з 26 країн НАТО та його партнерів, було залучено 811 одиниць військової техніки.
Найважливішою складовою співпраці з Альянсом є участь України в миротворчих операціях під егідою ООН, таких, як операція КФОР у Косово, операції СФОР у Боснії й Герцеговині. Україна також висловила свою готовність взяти участь в антитерористичній операції НАТО «Активні зусилля» в Середземному морі. Свідченням неабиякої уваги, яку керівництво України приділяє миротворчій діяльності під егідою Альянсу, є створення всеукраїнської організації ветеранів миротворчих операцій. Указом Президента України останню неділю травня оголошено Днем миротворця ООН.
Україна бере активну участь у боротьбі з міжнародним тероризмом, зокрема в Афганістані, де в ході проведення операції ISAF наша країна надає свій повітряний простір літакам військово-транспортної авіації країн-членів НАТО: США, Німеччині, Бельгії. З жовтня 2001 року український повітряний простір перетнуло понад 4,5 тис. літаків збройних сил США та їхніх союзників по антитерористичній коаліції. Україна також допомагає у перевезенні до Афганістану гуманітарних вантажів і військових контингентів літаками транспортної авіації. Наприклад, польський, словацький і литовський військові контингенти було доставлено до Афганістану українськими транспортними літаками.
У складі Спільної робочої групи високого рівня успішно здійснюється співпраця з питань військової реформи, спрямована на допомогу в реформуванні оборонної сфери України. Експерти НАТО надали необхідну допомогу в проведенні оборонного огляду та підготовці Стратегічного оборонного бюлетеня Збройних Сил України на період до 2015 року.
Україна має позитивний досвід співпраці з НАТО у військово-технічній сфері, є безумовним лідером співпраці з НАТО в галузі планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру. Всі добре пам'ятають, що Україна свого часу отримала необхідну допомогу від учасників Альянсу для ліквідації наслідків техногенної катастрофи на очисному колекторі в Харкові, паводків у Закарпатті, для пошуків українського літака, який потрапив у катастрофу в Греції.
Співпрацюючи з НАТО в економічній сфері, Україна реалізує ряд важливих ініціатив і програм, спрямованих на подолання негативних наслідків військової реформи, особливо в соціальній сфері, в питаннях закриття військових баз, реабілітації територій, забруднених в результаті військової діяльності. За активної участі НАТО здійснюється серія програм у галузі науки та охорони навколишнього середовища, в яких беруть участь українські вчені.
Інтенсивно розвивається парламентська співпраця, й свідченням тому є активні контакти між представниками Верховної Ради України і НАТО на високому рівні під час двосторонніх візитів, регулярна участь делегацій Верховної Ради в сесіях і семінарах Парламентської Асамблеї НАТО, участь у роботі Міжпарламентської ради Україна – НАТО, співпраця в галузі різноманітних проектів.
Значною є договірно-правова база співпраці України з НАТО. Позитивного резонансу серед країн НАТО дістали введений в дію з 2004 року Меморандум про підтримку Україною операцій НАТО та Меморандум про застосування в операціях Альянсу стратегічної транспортної авіації України.
На фоні стійких позитивних тенденцій економічного розвитку нашої країни завдяки плідним результатам співпраці закладено об'єктивні основи для виведення відносин України з НАТО на новий рівень. Це дало можливість внести до підсумкової Заяви самміті Україна – НАТО в червні 2004 року положення про те, щоб доручити Комісії Україна – НАТО на рівні послів переглянути стан відносин України з НАТО щодо їх поліпшення і подати рекомендації на розгляд Комісії Україна – НАТО на рівні міністрів закордонних справ.
Радикальне прискорення демократичних процесів в Україні в результаті президентської виборчої кампанії відкрило для нашої країни нові перспективи не тільки у внутрішньому житті, але й на міжнародній арені. Сьогодні зовнішня політика України виходить на новий етап постановки і реалізації пріоритетних завдань. Немає сумнівів у тому, що її головними магістральними напрямами стануть європейська та євроатлантична інтеграція.
Послідовність України в проведенні політичних та економічних реформ, а також військової реформи, у неухильному виконанні планів співпраці Україна – НАТО, активна роль у миротворчих зусиллях НАТО на Балканах, в акціях міжнародної боротьби з тероризмом в Іраку й Афганістані, помітні демократичні зрушення в суспільстві дають підстави говорити про реальну можливість піднесення відносин України з НАТО на якісно новий рівень. В Україні створюються об'єктивні умови для вирішення тих питань, які є принципово важливими для повного досягнення всіх критеріїв членства в Організації Північноатлантичного Договору.
Водночас українська сторона не розраховує на радикальні рішення НАТО з цього питання, розуміючи, що послідовна політика відкритих дверей Альянсу є тим загальнополітичним сигналом, який зумовлює рух України і НАТО назустріч один одному.
Українське керівництво не має намірів штучно прискорювати ухвалення Альянсом відповідних рішень, проте воно сподівається, що цей процес й не затягуватиметься штучно. Саме тому українська делегація на засіданні Комісії Україна – НАТО в Брюсселі, продемонструвала реалістичний і всебічно обґрунтований підхід до питання про майбутнє членство України в НАТО. Можна впевнено говорити про більш конкретну стратегію євроатлантичної інтеграції України.
Коментуючи результати засідання, Міністр оборони України А. Гриценко заявив, що наша країна, реально оцінюючи свої шанси, ні в якому разі не намагається за всяку ціну форсувати вступ до Альянсу. На його думку, Україна буде готова до конкретного, а не декларативно-політичного розгляду цього питання через два-три роки. «Проблема вступу до НАТО, – сказав А. Гриценко, – має два аспекти: військовий і невійськовий. Останній тісно пов'язаний із забезпеченням у країні свободи слова, незалежної судової влади, однакових умов економічної конкуренції, із зменшенням обсягів тіньової економіки й т. ін. Саме в цій сфері існує більше проблем, вирішення яких потребує певного часу». Військовий аспект, на думку Міністра оборони, визначається готовністю наших військових формувань брати участь у майбутніх операціях НАТО. І тут ми можемо бути готовими через два-три роки. Це пояснюється тим, що Україна має набагато більший військовий потенціал, ніж деякі члени НАТО, або ті країни, які є кандидатами до вступу. Це підтверджується також більш ніж десятирічним досвідом участі України в програмі НАТО «Партнерство заради миру» і високою якістю виконання українськими військовослужбовцями завдань спільно з партнерами з країн НАТО в Республіці Ірак.
Сьогодні одним із ключових питань, що стосуються євроатлантичної інтеграції України, є перехід від заяв про необхідність інтеграції до копіткої щоденної роботи для того, щоб наповнити її конкретним змістом. Поступове виконання передбачених практичних заходів, операцій і ініціатив Альянсу має стати початком кардинальних змін, але при цьому важливо, щоб кількість не превалювала над якістю.
Курс України на євроатлантичну та європейську інтеграцію залишається незмінним. Це стратегічний вибір нашої держави. Президент України В.Ющенко глибоко переконаний у тому, що без України не може бути повноцінної системи європейської безпеки, так само як і безпека України неможлива без її повномасштабної участі в європейських і євроатлантичних структурах. Уряд України рішуче налаштований на те, щоб слідувати цьому курсу.
C.М.Ромаскевич
На цей час організацією, яка вносить найвагоміший реальний внесок у підтримання стабільності на євроатлантичному просторі, є НАТО. Сьогодні Північноатлантичний Альянс – єдина могутня міжнародна структура, яка здатна реально гарантувати і забезпечувати безпеку країн, що входять до її складу. З 1949 року Альянс успішно виконує цю функцію, переконливо доводячи свою ефективність і життєздатність. Аналізуючи діяльність НАТО впродовж цього історичного періоду, не можна обійти той факт, що гарантуючи кожному своєму учаснику воєнну безпеку, Альянс жодного разу не застосовував силу для «наведення ладу» у внутрішніх справах країн-партнерів. Мабуть, цим пояснюється те, що саме приваблює в ньому колишні соціалістичні країни, зокрема Україну.
На наш погляд, НАТО й надалі залишатиметься основним гарантом забезпечення безпеки на євроатлантичному просторі, навіть якщо сформується і набере сили європейська політика безпеки, провідною філософією якої є миротворство. Сьогодні баланс сил у європейському регіоні в кількісному і якісному вимірі різко змінився на користь Північноатлантичного Альянсу. По суті затверджується центрична система європейської безпеки, характер якої визначають такі фактори, як просування НАТО на схід, активізація й розширення рамок програми «Партнерство заради миру» (ПЗМ). Досвід останніх років показує, що інші європейські політичні і військово-політичні структури (ОБСЄ, ЄС/ЗЄС) поки що не спроможні повною мірою перебрати на себе функції НАТО у сфері безпеки й оборони.
Залишаючись єдиним гарантом європейської безпеки, НАТО активізує взаємодію з країнами, які не є його членами. У сфері його впливу, окрім постійних членів, ще двадцять чотири країни – учасники програми «Партнерство заради миру». Тому курс України на вступ до Альянсу і на євроатлантичну інтеграцію в стратегічному плані, без сумніву, є обґрунтованим і відповідає інтересам як України, так і європейської спільноти. Україна, яка задекларувала курс на європейську інтеграцію, незважаючи на певні проблеми, намагається тісно й ефективно співпрацювати з Північноатлантичним Альянсом.
Варто нагадати, що нинішній формат і характер відносин між Україною і НАТО започатковано в 90-х роках, коли Альянс запропонував країнам Центральної та Східної Європи і новим незалежним країнам, які утворилися після розпаду Радянського Союзу, розвивати діалог, консультації, співпрацю і партнерство. Перші контакти України з НАТО було встановлено восени 1991 р., і вже в січні 1992 р. представник України взяв участь у засіданні Робочої групи високого рівня Ради Північноатлантичної співпраці (з 1997 р. – Рада Північноатлантичного партнерства). В лютому 1992 р. відбувся перший візит Генерального секретаря НАТО до Києва, а в червні того ж року Президент України зробив свій перший візит до штаб-квартири НАТО.
У березні 1992 р. Україна приєдналася до Ради Північноатлантичного Партнерства, розглядаючи свою участь в її роботі як оптимальний варіант взаємодії партнерів по НАТО. Основні напрями діяльності України у рамках Ради такі: політичні питання і питання, пов'язані з європейською безпекою; консультації з питань політичного планування; економічні питання (конверсія військового виробництва, економічна безпека країни, витрати на оборону і оборонний бюджет); наукові та екологічні аспекти військової діяльності; інформаційна діяльність; миротворчі операції; управління в умовах надзвичайних ситуацій цивільного характеру і т. ін.
8 лютого 1994 р. Україна першою серед країн СНД підписала Рамковий документ ініційованої НАТО програми «Партнерство заради миру», а через три місяці передала керівництву НАТО презентаційний документ, в якому визначено політичні цілі участі України в цій програмі. Головними серед них слід назвати такі:
1. сприяння відвертості в плануванні національної оборони і формуванні оборонного бюджету;
2. підтримка можливості і готовності до участі в міжнародних операціях під егідою ООН або ОБСЄ;
3. розвиток військової співпраці у сфері планування бойової підготовки і проведення навчань, покликаних підвищити можливості військ у ході сумісних миротворчих, гуманітарних, пошукових і рятувальних операцій;
4. формування таких збройних сил, які могли б краще взаємодіяти з військовими формуваннями країн – членів НАТО;
5. забезпечення цивільного контролю над збройними силами.
Уряд України визначив деякі планові заходи, спрямовані на реалізацію цих цілей, а також виділив сили і кошти для участі в ПЗМ.
Новий етап відносин Україна – НАТО почався з ухвалення у липні 1995 р. Індивідуальної програми партнерства України і НАТО, коли Генеральний секретар Альянсу і Міністр закордонних справ України обмінялися відповідними листами. 9 липня 1997 р. у Мадриді було укладено Хартію особливого партнерства між Україною і НАТО, яка стала однією з найважливіших складових фундаменту європейської безпеки. Її підписали Президент України, Генеральний секретар НАТО, а також глави держав і урядів 16 країн, що входили до складу Альянсу на той час. Факт укладення такого документа можна вважати великим досягненням нашої країни, оскільки ще напередодні сама ідея формалізації відносин особливого партнерства Україна – НАТО здавалася більш ніж нереальною. Можна без перебільшення сказати, що підписавши Хартію, Україна стала на один рівень з тими країнами, які несуть відповідальність за підтримання європейської стабільності і безпеки. Очевидними є позитивні для нашої країни воєнно-політичні наслідки підписання цього документа.
1. Міжнародна організація Північноатлантичного Договору визнала й підтримала стратегічний курс України на інтеграцію до європейських і євроатлантичних структур. Україну, як суверенну державу, вперше визнано невід'ємною складовою Центральної та Східної Європи.
2. Створено політичні передумови безконфліктного розширення Альянсу за рахунок приєднання до нього нових учасників, що додало аргументів для побудови принципово нової системи безпеки в Європі.
3. Зменшено загрозу нового розподілу Європи на сфери впливу і перебування України в «смузі невизначеності» між Заходом і Сходом.
4. Україна отримала додаткові стимули практичного реформування своїх Збройних Сил відповідно до західних стандартів на основі принципів демократичного контролю їх діяльності, ефективність яких перевірено довголітньою теорією і практикою військового будівництва країн НАТО.
Як бачимо, значення Хартії виходить далеко за рамки двостороннього формату відносин. З одного боку, – це істотний чинник забезпечення наших національних інтересів, пов'язаних з розширенням НАТО, з іншого, – важливий компонент загального розвитку європейської архітектури безпеки, який окрім забезпечення фундаментальних інтересів національної безпеки України, створює стабільні умови для побудови єдиної і всеосяжної системи безпеки в Європі на тривалу перспективу. Ключовим моментом у подальшому розвитку євроатлантичної співпраці слід вважати ухвалення в травні 2002 р. Радою національної безпеки і оборони нашої країни Стратегії України щодо НАТО, в якій кінцевою метою євроінтеграційної політики України визначено вступ до Північноатлантичного Альянсу.
Механізм співпраці між Україною і НАТО, передбачений укладеними документами, сьогодні працює досить інтенсивно. Взаємовигідна співпраця розвивається на політичному, військовому і військово-технічному рівнях, насамперед у межах програми «Партнерство заради миру». Створено необхідні для цього внутрідержавні механізми, Сумісну робочу групу з питань проведення військової реформи.
1997 року почала роботу Місія України при НАТО. На цей час у Києві працюють Центр інформації і документації НАТО та Офіс зв'язків НАТО в Україні. Офіцери зв'язку від Міністерства оборони України працюють у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, Військовому штабі НАТО в м. Монс і в штабах стратегічного командування НАТО в Європі й Атлантиці.
Окремим напрямом співпраці України з НАТО є реалізація сумісних інтересів у галузі стандартизації озброєнь, оборонних досліджень і технологій, що відображено у прийнятій 2001 року Державній програмі. Згідно з програмою створюються умови для планування співпраці в галузі озброєнь на рівні міжнародного секретаріату НАТО. Результатом сумісних зусиль став робочий документ «Стан і основні напрями розвитку співпраці Україна – НАТО у сфері озброєнь». А в грудні 2001 року було підписано Меморандум про взаєморозуміння між Україною і НАТО з питань матеріально-технічного забезпечення співпраці. За умовами Меморандуму партнери по НАТО мають можливість отримувати компоненти, необхідні для створення і випробування вітчизняних зразків озброєння і військової техніки, що відповідають стандартам НАТО, розраховувати на допомогу Альянсу в утилізації ракетного палива і боєприпасів.
Сьогодні за сприяння представників Альянсу триває робота, спрямована на створення основи для глобальних перетворень у Збройних Силах України. Це насамперед стосується змін у системі оборонного планування і підготовки військ, організаційно-штатних змін, організації демократичного цивільного контролю за діяльністю Збройних Сил, спеціальної і мовної підготовки військовослужбовців відповідно до стандартів НАТО. Міністром оборони України ухвалено рішення про службове листування з організаціями й установами країн НАТО тільки англійською мовою, а кількість годин для вивчення іноземних мов у вищих військових навчальних закладах збільшено до 400-500 щорічно.
Щодо спеціальної підготовки особового складу Збройних Сил України за стандартами НАТО слід зазначити, що близько 400 військових і службовців щорічно навчаються на різних курсах і в навчальних закладах країн – членів НАТО, беруть участь у спільних семінарах і конференціях.
З метою підготовки офіцерських кадрів для конкретної взаємодії з підрозділами Альянсу з 2000 року в Національній академії оборони України працюють курси підготовки офіцерів для багатонаціональних штабів. Навчання на курсах проводять за методикою, якою користуються в країнах НАТО. До навчального процесу залучено чимало зарубіжних викладачів.
Як бачимо, співпраця України з НАТО є найбільш ефективною у військовій сфері. Варто звернути увагу на те, що лише впродовж останніх десяти років у рамках програми «Партнерство заради миру» проведено понад тисячі спільних заходів, з них 139 сумісних військових навчань (18 – на території України). Навчання «Кооператив Адвенче Ексчейндж – 2002», які відбувалися в жовтні 2002 року на Яворівському полігоні, стали найбільшими міжнародними навчаннями сухопутних військ, що проводилися на території України з часу її приєднання до програми ПЗМ. У цих навчаннях взяло участь близько 3200 військовослужбовців з 26 країн НАТО та його партнерів, було залучено 811 одиниць військової техніки.
Найважливішою складовою співпраці з Альянсом є участь України в миротворчих операціях під егідою ООН, таких, як операція КФОР у Косово, операції СФОР у Боснії й Герцеговині. Україна також висловила свою готовність взяти участь в антитерористичній операції НАТО «Активні зусилля» в Середземному морі. Свідченням неабиякої уваги, яку керівництво України приділяє миротворчій діяльності під егідою Альянсу, є створення всеукраїнської організації ветеранів миротворчих операцій. Указом Президента України останню неділю травня оголошено Днем миротворця ООН.
Україна бере активну участь у боротьбі з міжнародним тероризмом, зокрема в Афганістані, де в ході проведення операції ISAF наша країна надає свій повітряний простір літакам військово-транспортної авіації країн-членів НАТО: США, Німеччині, Бельгії. З жовтня 2001 року український повітряний простір перетнуло понад 4,5 тис. літаків збройних сил США та їхніх союзників по антитерористичній коаліції. Україна також допомагає у перевезенні до Афганістану гуманітарних вантажів і військових контингентів літаками транспортної авіації. Наприклад, польський, словацький і литовський військові контингенти було доставлено до Афганістану українськими транспортними літаками.
У складі Спільної робочої групи високого рівня успішно здійснюється співпраця з питань військової реформи, спрямована на допомогу в реформуванні оборонної сфери України. Експерти НАТО надали необхідну допомогу в проведенні оборонного огляду та підготовці Стратегічного оборонного бюлетеня Збройних Сил України на період до 2015 року.
Україна має позитивний досвід співпраці з НАТО у військово-технічній сфері, є безумовним лідером співпраці з НАТО в галузі планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру. Всі добре пам'ятають, що Україна свого часу отримала необхідну допомогу від учасників Альянсу для ліквідації наслідків техногенної катастрофи на очисному колекторі в Харкові, паводків у Закарпатті, для пошуків українського літака, який потрапив у катастрофу в Греції.
Співпрацюючи з НАТО в економічній сфері, Україна реалізує ряд важливих ініціатив і програм, спрямованих на подолання негативних наслідків військової реформи, особливо в соціальній сфері, в питаннях закриття військових баз, реабілітації територій, забруднених в результаті військової діяльності. За активної участі НАТО здійснюється серія програм у галузі науки та охорони навколишнього середовища, в яких беруть участь українські вчені.
Інтенсивно розвивається парламентська співпраця, й свідченням тому є активні контакти між представниками Верховної Ради України і НАТО на високому рівні під час двосторонніх візитів, регулярна участь делегацій Верховної Ради в сесіях і семінарах Парламентської Асамблеї НАТО, участь у роботі Міжпарламентської ради Україна – НАТО, співпраця в галузі різноманітних проектів.
Значною є договірно-правова база співпраці України з НАТО. Позитивного резонансу серед країн НАТО дістали введений в дію з 2004 року Меморандум про підтримку Україною операцій НАТО та Меморандум про застосування в операціях Альянсу стратегічної транспортної авіації України.
На фоні стійких позитивних тенденцій економічного розвитку нашої країни завдяки плідним результатам співпраці закладено об'єктивні основи для виведення відносин України з НАТО на новий рівень. Це дало можливість внести до підсумкової Заяви самміті Україна – НАТО в червні 2004 року положення про те, щоб доручити Комісії Україна – НАТО на рівні послів переглянути стан відносин України з НАТО щодо їх поліпшення і подати рекомендації на розгляд Комісії Україна – НАТО на рівні міністрів закордонних справ.
Радикальне прискорення демократичних процесів в Україні в результаті президентської виборчої кампанії відкрило для нашої країни нові перспективи не тільки у внутрішньому житті, але й на міжнародній арені. Сьогодні зовнішня політика України виходить на новий етап постановки і реалізації пріоритетних завдань. Немає сумнівів у тому, що її головними магістральними напрямами стануть європейська та євроатлантична інтеграція.
Послідовність України в проведенні політичних та економічних реформ, а також військової реформи, у неухильному виконанні планів співпраці Україна – НАТО, активна роль у миротворчих зусиллях НАТО на Балканах, в акціях міжнародної боротьби з тероризмом в Іраку й Афганістані, помітні демократичні зрушення в суспільстві дають підстави говорити про реальну можливість піднесення відносин України з НАТО на якісно новий рівень. В Україні створюються об'єктивні умови для вирішення тих питань, які є принципово важливими для повного досягнення всіх критеріїв членства в Організації Північноатлантичного Договору.
Водночас українська сторона не розраховує на радикальні рішення НАТО з цього питання, розуміючи, що послідовна політика відкритих дверей Альянсу є тим загальнополітичним сигналом, який зумовлює рух України і НАТО назустріч один одному.
Українське керівництво не має намірів штучно прискорювати ухвалення Альянсом відповідних рішень, проте воно сподівається, що цей процес й не затягуватиметься штучно. Саме тому українська делегація на засіданні Комісії Україна – НАТО в Брюсселі, продемонструвала реалістичний і всебічно обґрунтований підхід до питання про майбутнє членство України в НАТО. Можна впевнено говорити про більш конкретну стратегію євроатлантичної інтеграції України.
Коментуючи результати засідання, Міністр оборони України А. Гриценко заявив, що наша країна, реально оцінюючи свої шанси, ні в якому разі не намагається за всяку ціну форсувати вступ до Альянсу. На його думку, Україна буде готова до конкретного, а не декларативно-політичного розгляду цього питання через два-три роки. «Проблема вступу до НАТО, – сказав А. Гриценко, – має два аспекти: військовий і невійськовий. Останній тісно пов'язаний із забезпеченням у країні свободи слова, незалежної судової влади, однакових умов економічної конкуренції, із зменшенням обсягів тіньової економіки й т. ін. Саме в цій сфері існує більше проблем, вирішення яких потребує певного часу». Військовий аспект, на думку Міністра оборони, визначається готовністю наших військових формувань брати участь у майбутніх операціях НАТО. І тут ми можемо бути готовими через два-три роки. Це пояснюється тим, що Україна має набагато більший військовий потенціал, ніж деякі члени НАТО, або ті країни, які є кандидатами до вступу. Це підтверджується також більш ніж десятирічним досвідом участі України в програмі НАТО «Партнерство заради миру» і високою якістю виконання українськими військовослужбовцями завдань спільно з партнерами з країн НАТО в Республіці Ірак.
Сьогодні одним із ключових питань, що стосуються євроатлантичної інтеграції України, є перехід від заяв про необхідність інтеграції до копіткої щоденної роботи для того, щоб наповнити її конкретним змістом. Поступове виконання передбачених практичних заходів, операцій і ініціатив Альянсу має стати початком кардинальних змін, але при цьому важливо, щоб кількість не превалювала над якістю.
Курс України на євроатлантичну та європейську інтеграцію залишається незмінним. Це стратегічний вибір нашої держави. Президент України В.Ющенко глибоко переконаний у тому, що без України не може бути повноцінної системи європейської безпеки, так само як і безпека України неможлива без її повномасштабної участі в європейських і євроатлантичних структурах. Уряд України рішуче налаштований на те, щоб слідувати цьому курсу.
C.М.Ромаскевич
