Відомості про авторів:
Федоренко Руслан Миколайович – кандидат економічних наук, начальник відділу Національного науково-дослідного центру оборонних технологій і воєнної безпеки України, e-mail: Этот e-mail адрес защищен от спам-ботов, для его просмотра у Вас должен быть включен Javascript .
Федоренко Тетяна Олександрівна – здобувач Національного інституту проблем міжнародної безпеки, Рада національної безпеки і оборони України, e-mail: Этот e-mail адрес защищен от спам-ботов, для его просмотра у Вас должен быть включен Javascript .
Літаки – цікаві іграшки, але вони не придатні до військових цілей. Французький маршал Фош, 1911
Наприкінці ХХ сторіччя маркетинг став важливою складовою стратегії діяльності некомерційних та урядових установ. Значно розширилась не тільки сфера застосування маркетингу, а і його визначення. Сьогодні, вже можна казати про маркетинг як про соціальний, управлінський процес, спрямований на створення споживацьких цінностей, що обумовлює можливість застосування маркетингових концепцій до різних сфер суспільної діяльності, у тому числі і до оборонної.
Так, збройні сили – суб'єкт, тобто організація, що виробляє товари і надає послуги з єдиною метою забезпечення національної безпеки і оборони України. В якості споживача цих послуг виступає як населення, так і держава в цілому. Під потребою у маркетингу оборонної сфери розуміється процес забезпечення мирної життєдіяльності населення і стабільного функціонування держави, відсутність бойових дій на її території, а також відсутність загрози нападу. Позиціювання припускає визначення ролі і місця збройних сил у системі відносин державних органів, міністерств, відомств тощо.
Маркетингові дослідження в оборонній сфері передбачають якісний та кількісний аналіз політичних, економічних, науково-технічних, соціальних та інших факторів, що впливають на ефективність діяльності оборонної сфери та її суб’єктів. Дослідження факторів макро-середовища. На основі аналізу факторів макро-середовища (первинна та вторинна інформація) можна виділити та провести ранжування вірогідності загроз невоєнного характеру (таблиця 1). Аналіз загроз збоку світового зовнішньополітичного середовища необхідній для того, щоб збройні сили мали змогу пристосувати свою стратегію до адекватної реакції на них.
Федоренко Руслан Миколайович – кандидат економічних наук, начальник відділу Національного науково-дослідного центру оборонних технологій і воєнної безпеки України, e-mail: Этот e-mail адрес защищен от спам-ботов, для его просмотра у Вас должен быть включен Javascript .
Федоренко Тетяна Олександрівна – здобувач Національного інституту проблем міжнародної безпеки, Рада національної безпеки і оборони України, e-mail: Этот e-mail адрес защищен от спам-ботов, для его просмотра у Вас должен быть включен Javascript .
Літаки – цікаві іграшки, але вони не придатні до військових цілей. Французький маршал Фош, 1911
Наприкінці ХХ сторіччя маркетинг став важливою складовою стратегії діяльності некомерційних та урядових установ. Значно розширилась не тільки сфера застосування маркетингу, а і його визначення. Сьогодні, вже можна казати про маркетинг як про соціальний, управлінський процес, спрямований на створення споживацьких цінностей, що обумовлює можливість застосування маркетингових концепцій до різних сфер суспільної діяльності, у тому числі і до оборонної.
Так, збройні сили – суб'єкт, тобто організація, що виробляє товари і надає послуги з єдиною метою забезпечення національної безпеки і оборони України. В якості споживача цих послуг виступає як населення, так і держава в цілому. Під потребою у маркетингу оборонної сфери розуміється процес забезпечення мирної життєдіяльності населення і стабільного функціонування держави, відсутність бойових дій на її території, а також відсутність загрози нападу. Позиціювання припускає визначення ролі і місця збройних сил у системі відносин державних органів, міністерств, відомств тощо.
Маркетингові дослідження в оборонній сфері передбачають якісний та кількісний аналіз політичних, економічних, науково-технічних, соціальних та інших факторів, що впливають на ефективність діяльності оборонної сфери та її суб’єктів. Дослідження факторів макро-середовища. На основі аналізу факторів макро-середовища (первинна та вторинна інформація) можна виділити та провести ранжування вірогідності загроз невоєнного характеру (таблиця 1). Аналіз загроз збоку світового зовнішньополітичного середовища необхідній для того, щоб збройні сили мали змогу пристосувати свою стратегію до адекватної реакції на них.
Таблиця 1
Загрози та ризики для держави
Дослідження факторів мікро-середовища (внутрішній ринок) дає підстави для визначення ринкових можливостей та загрозливих факторів.
Найважливішим узагальненим показником забезпечення воєнно-економічної безпеки є рівень витрат на національну оборону у відсотках до валового внутрішнього продукту (ВВП). За стандартами НАТО рівень оборонних витрат має становити не менше 2,0 % ВВП. В Україні витрати на оборону складають не більше 1,6 % ВВП [1]. Як наслідок такого рівня фінансування, кожен рік бойовий потенціал Збройних сил України зменшується на 9%. Переважна більшість технічно складних комплексів та зразків озброєння вже вичерпала свій ресурс або він закінчується в 2006 році. При цьому, кожні 10-14 років вартість новітніх зразків зброї подвоюється, а вартість модернізації озброєння та військової техніки щороку збільшується на 10%. Таким чином, склалася ситуація, коли держава ставить перед збройними силами завдання, але забезпечити при цьому відповідними матеріально-технічними та фінансовими ресурсами в необхідному обсязі не в змозі.
Дані маркетингових досліджень є основою стратегічного плану розвитку збройних сил – комплексу дій та рішень воєнно-політичного керівництва, що ведуть до розробки стратегії національної безпеки та стратегії воєнної безпеки – цільових планів розподілу й використання оборонних ресурсів з метою розвитку бойових можливостей збройних сил, необхідних для досягнення цілей і виконання завдань забезпечення достатнього оборонного потенціалу держави [2].
До найважливіших елементів стратегічного планування відносяться:
- генеральна мета організації – місія збройних сил і характеристика діяльності;
- основні цілі – можливості або "пункти призначення", яких прагнуть досягти збройні сили при здійсненні своєї місії;
- оборонні завдання і програми.
Генеральна мета характеризує, що являє собою організація, навіщо існує і яке її єдине, у своєму роді, місце та призначення. На даний час, відповідно до геополітичних умов, національних інтересів та чинної нормативно-правової бази, місією Збройних сил України є захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України.
Основні цілі прямо визначаються місією. Відповідно до визначеної місії мають бути визначені такі основні цілі Збройних сил України:
- Оборона території України від військ супротивника.
- Допомога цивільним органам влади.
- Виконання Україною міжнародних військових зобов’язань.
Ґрунтуючись безпосередньо на основних цілях, збройні сили обирають свою стратегію (загальний напрям), завдання (конкретні показники) і оборонні програми розвитку збройних сил (сукупності робіт, орієнтованих на досягнення цілей та виконання завдань).
В рамках цих основних цілей мають бути згруповані основні оборонні завдання збройних сил на мирний та воєнний час. До основних оборонних завдань Збройних сил України можна віднести:
- сухопутні операції;
- повітряні операції;
- морські операції;
- спеціальні операції;
- операції поза межами України;
- допомога збройних сил цивільним органам влади;
- центральна система управління військами (силами), зв’язку та розвідки;
- підтримка системи оборони.
Таким чином, процес розробки стратегії воєнної безпеки починається з визначення кінцевої мети, наприклад, обрис Збройних сил України на кінець 2011 року. При цьому проводиться аналіз сильних та слабких сторін поточної структури збройних сил, їхніх можливостей, а також існуючі та майбутні загрози. Визначається перспективна структура збройних сил з відповідними системами озброєння та військової техніки, а також завдання, виконання яких покладається на збройні сили. Після цього, розробляємо план стратегічних змін організаційно-штатної структури та пов’язаних з цим заходів.
Аналіз життєвого циклу озброєння та військової техніки. У процесі розробки стратегії розвитку збройних сил необхідно враховувати таку часову характеристику як життєвий цикл озброєння та військової техніки, який складається з п'яти фаз:
- Розробка концепції – загальний аналіз ідей з погляду потенційної вигоди, витрат, ресурсів, необхідних для наступної розробки.
- Конкретизація – розробка докладних специфікацій, потреб у ресурсах, детальних планів, графіків.
- Виробництво – виробництво або придбання військової техніки, а також її первинна перевірка.
- Впровадження – використання озброєння та військової техніки споживачем.
- Відмова від системи – об'єктивний аналіз і вибір відносно зняття системи з виробництва.
На першій фазі проводиться загальний аналіз ідей з погляду потенційної вигоди, витрат, ресурсів, необхідних для наступної розробки. На стадії конкретизації отримані оцінки доводяться до рівня специфікацій, потреб у ресурсах, детальних планів, графіків тощо. На третій фазі починається виробництво, придбання або установка системи, а також первинна перевірка ходу робіт та розробка планів експлуатації і продажу. На четвертій фазі починається використання системи споживачем – найдовша частина життєвого циклу. На останній фазі організація припиняє займатися даною системою.
Вартісні витрати на забезпечення життєвого циклу об'єкта в загальному випадку визначаються обсягом та трудомісткістю робіт тієї або іншої стадії. Обсяг витрат на забезпечення життєвого циклу зразка озброєння та військової техніки розподіляється наступним чином: 35% – створення; 20% – прийняття на озброєння; 40% – використання за призначенням; 5% – утилізація. Загальний же обсяг витрат на забезпечення життєвого циклу всього парку озброєння та військової техніки розподіляється дещо інакше: 8% – розробка; 32% – серійне виробництво; 55% – використання за призначенням (технічна експлуатація, ремонт, матеріально-технічне забезпечення тощо), 5% – зняття з виробництва. Необхідно відмітити, що похибка вищезазначених розрахунків за обсягом витрат може складати 3-5%, а період часу залежить від типу і виду озброєння та військової техніки.
Відповідно до вищевикладеного, типовий маркетинговий план в оборонний сфері має складатися з одинадцяти основних розділів:
- Опис генеральної мети військ (сил) – що являють собою Збройні сили України, чого прагнуть, яким є та має бути їхній внесок у гарантування безпеки і оборони держави.
- Основні припущення щодо зовнішніх факторів – узагальнена оцінка воєнно-політичної обстановки, зовнішніх умов, можливостей і загроз.
- Основні припущення щодо евентуального супротивника – включаючи оцінку сильних і слабких сторін, судження про ймовірні плани.
- Перелік обмежень – внутрішні і зовнішні фактори, здатні обмежити вибір дій військ (сил).
- Цілі збройних сил – перспективна структура Збройних сил України в кількісному і якісному вираженні.
- Оборонні завдання – конкретні, розраховані на певний час результати, яких мають домогтися Збройні сили України в ході досягнення поставлених цілей.
- Стратегія воєнної безпеки – образ дій, якого мають намір дотримуватися збройні сили для досягнення поставлених цілей, вирішуючи конкретні завдання.
- Оборонні програми – наукові розробки і капітальні інвестиції, реорганізація або ліквідація структурних підрозділів, тобто основні напрями розвитку бойових та забезпечуючи можливостей збройних сил.
- Необхідні ресурси та джерела надходження – усе необхідне для виконання оборонних завдань та гарантування національної безпеки і оборони України.
- Непередбачені обставини і ситуаційні плани – визначення витрат та дій у випадках, коли події можуть розвиватися інакше, ніж передбачено.
- Фінансово-економічний прогноз – грошове вираження перших десяти елементів.
Використання концепції маркетингових досліджень з урахуванням зовнішньої і внутрішньої політики держави, її економічних можливостей, тенденцій розвитку міжнародних відносин може стати основою ефективного плану розвитку Збройних сил України. Впровадження сучасних методів управління оборонними ресурсами буде концентрувати увагу вищого воєнно-політичного керівництва України на основних стратегічних проблемах підвищення оборонного потенціалу держави.
Список літератури:
- Лодзянов А.Д., Сніжко Г.Т. Воєнно-економічна безпека в умовах реформування оборонної сфери України: системний підхід до визначення критеріїв і показників // Стратегічна панорама. 2004. – № 1. – С. 65-72.
- Федоренко Р.М., Казак В.М. Механізм реалізації програмно-цільового підходу в системі оборонного планування // Вісник НАУ. – 2005. – № 1. –С. 219-225.
- Федоренко Р.М., Федоренко Т.О. Маркетинг оборонної сфери як складова забезпечення воєнно-економічної безпеки держави // Маркетинг в Україні. – 2005. – № 4 (32). – С. 37-40.
Найважливішим узагальненим показником забезпечення воєнно-економічної безпеки є рівень витрат на національну оборону у відсотках до валового внутрішнього продукту (ВВП). За стандартами НАТО рівень оборонних витрат має становити не менше 2,0 % ВВП. В Україні витрати на оборону складають не більше 1,6 % ВВП [1]. Як наслідок такого рівня фінансування, кожен рік бойовий потенціал Збройних сил України зменшується на 9%. Переважна більшість технічно складних комплексів та зразків озброєння вже вичерпала свій ресурс або він закінчується в 2006 році. При цьому, кожні 10-14 років вартість новітніх зразків зброї подвоюється, а вартість модернізації озброєння та військової техніки щороку збільшується на 10%. Таким чином, склалася ситуація, коли держава ставить перед збройними силами завдання, але забезпечити при цьому відповідними матеріально-технічними та фінансовими ресурсами в необхідному обсязі не в змозі.
Дані маркетингових досліджень є основою стратегічного плану розвитку збройних сил – комплексу дій та рішень воєнно-політичного керівництва, що ведуть до розробки стратегії національної безпеки та стратегії воєнної безпеки – цільових планів розподілу й використання оборонних ресурсів з метою розвитку бойових можливостей збройних сил, необхідних для досягнення цілей і виконання завдань забезпечення достатнього оборонного потенціалу держави [2].
До найважливіших елементів стратегічного планування відносяться:
- генеральна мета організації – місія збройних сил і характеристика діяльності;
- основні цілі – можливості або "пункти призначення", яких прагнуть досягти збройні сили при здійсненні своєї місії;
- оборонні завдання і програми.
Генеральна мета характеризує, що являє собою організація, навіщо існує і яке її єдине, у своєму роді, місце та призначення. На даний час, відповідно до геополітичних умов, національних інтересів та чинної нормативно-правової бази, місією Збройних сил України є захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України.
Основні цілі прямо визначаються місією. Відповідно до визначеної місії мають бути визначені такі основні цілі Збройних сил України:
- Оборона території України від військ супротивника.
- Допомога цивільним органам влади.
- Виконання Україною міжнародних військових зобов’язань.
Ґрунтуючись безпосередньо на основних цілях, збройні сили обирають свою стратегію (загальний напрям), завдання (конкретні показники) і оборонні програми розвитку збройних сил (сукупності робіт, орієнтованих на досягнення цілей та виконання завдань).
В рамках цих основних цілей мають бути згруповані основні оборонні завдання збройних сил на мирний та воєнний час. До основних оборонних завдань Збройних сил України можна віднести:
- сухопутні операції;
- повітряні операції;
- морські операції;
- спеціальні операції;
- операції поза межами України;
- допомога збройних сил цивільним органам влади;
- центральна система управління військами (силами), зв’язку та розвідки;
- підтримка системи оборони.
Таким чином, процес розробки стратегії воєнної безпеки починається з визначення кінцевої мети, наприклад, обрис Збройних сил України на кінець 2011 року. При цьому проводиться аналіз сильних та слабких сторін поточної структури збройних сил, їхніх можливостей, а також існуючі та майбутні загрози. Визначається перспективна структура збройних сил з відповідними системами озброєння та військової техніки, а також завдання, виконання яких покладається на збройні сили. Після цього, розробляємо план стратегічних змін організаційно-штатної структури та пов’язаних з цим заходів.
Аналіз життєвого циклу озброєння та військової техніки. У процесі розробки стратегії розвитку збройних сил необхідно враховувати таку часову характеристику як життєвий цикл озброєння та військової техніки, який складається з п'яти фаз:
- Розробка концепції – загальний аналіз ідей з погляду потенційної вигоди, витрат, ресурсів, необхідних для наступної розробки.
- Конкретизація – розробка докладних специфікацій, потреб у ресурсах, детальних планів, графіків.
- Виробництво – виробництво або придбання військової техніки, а також її первинна перевірка.
- Впровадження – використання озброєння та військової техніки споживачем.
- Відмова від системи – об'єктивний аналіз і вибір відносно зняття системи з виробництва.
На першій фазі проводиться загальний аналіз ідей з погляду потенційної вигоди, витрат, ресурсів, необхідних для наступної розробки. На стадії конкретизації отримані оцінки доводяться до рівня специфікацій, потреб у ресурсах, детальних планів, графіків тощо. На третій фазі починається виробництво, придбання або установка системи, а також первинна перевірка ходу робіт та розробка планів експлуатації і продажу. На четвертій фазі починається використання системи споживачем – найдовша частина життєвого циклу. На останній фазі організація припиняє займатися даною системою.
Вартісні витрати на забезпечення життєвого циклу об'єкта в загальному випадку визначаються обсягом та трудомісткістю робіт тієї або іншої стадії. Обсяг витрат на забезпечення життєвого циклу зразка озброєння та військової техніки розподіляється наступним чином: 35% – створення; 20% – прийняття на озброєння; 40% – використання за призначенням; 5% – утилізація. Загальний же обсяг витрат на забезпечення життєвого циклу всього парку озброєння та військової техніки розподіляється дещо інакше: 8% – розробка; 32% – серійне виробництво; 55% – використання за призначенням (технічна експлуатація, ремонт, матеріально-технічне забезпечення тощо), 5% – зняття з виробництва. Необхідно відмітити, що похибка вищезазначених розрахунків за обсягом витрат може складати 3-5%, а період часу залежить від типу і виду озброєння та військової техніки.
Відповідно до вищевикладеного, типовий маркетинговий план в оборонний сфері має складатися з одинадцяти основних розділів:
- Опис генеральної мети військ (сил) – що являють собою Збройні сили України, чого прагнуть, яким є та має бути їхній внесок у гарантування безпеки і оборони держави.
- Основні припущення щодо зовнішніх факторів – узагальнена оцінка воєнно-політичної обстановки, зовнішніх умов, можливостей і загроз.
- Основні припущення щодо евентуального супротивника – включаючи оцінку сильних і слабких сторін, судження про ймовірні плани.
- Перелік обмежень – внутрішні і зовнішні фактори, здатні обмежити вибір дій військ (сил).
- Цілі збройних сил – перспективна структура Збройних сил України в кількісному і якісному вираженні.
- Оборонні завдання – конкретні, розраховані на певний час результати, яких мають домогтися Збройні сили України в ході досягнення поставлених цілей.
- Стратегія воєнної безпеки – образ дій, якого мають намір дотримуватися збройні сили для досягнення поставлених цілей, вирішуючи конкретні завдання.
- Оборонні програми – наукові розробки і капітальні інвестиції, реорганізація або ліквідація структурних підрозділів, тобто основні напрями розвитку бойових та забезпечуючи можливостей збройних сил.
- Необхідні ресурси та джерела надходження – усе необхідне для виконання оборонних завдань та гарантування національної безпеки і оборони України.
- Непередбачені обставини і ситуаційні плани – визначення витрат та дій у випадках, коли події можуть розвиватися інакше, ніж передбачено.
- Фінансово-економічний прогноз – грошове вираження перших десяти елементів.
Використання концепції маркетингових досліджень з урахуванням зовнішньої і внутрішньої політики держави, її економічних можливостей, тенденцій розвитку міжнародних відносин може стати основою ефективного плану розвитку Збройних сил України. Впровадження сучасних методів управління оборонними ресурсами буде концентрувати увагу вищого воєнно-політичного керівництва України на основних стратегічних проблемах підвищення оборонного потенціалу держави.
Список літератури:
- Лодзянов А.Д., Сніжко Г.Т. Воєнно-економічна безпека в умовах реформування оборонної сфери України: системний підхід до визначення критеріїв і показників // Стратегічна панорама. 2004. – № 1. – С. 65-72.
- Федоренко Р.М., Казак В.М. Механізм реалізації програмно-цільового підходу в системі оборонного планування // Вісник НАУ. – 2005. – № 1. –С. 219-225.
- Федоренко Р.М., Федоренко Т.О. Маркетинг оборонної сфери як складова забезпечення воєнно-економічної безпеки держави // Маркетинг в Україні. – 2005. – № 4 (32). – С. 37-40.
