Сучасна війна докорінно відрізняється від звичайного стереотипу війни, що базувався у наших громадян, в основному, на вітчизняних художніх фільмах "про війну".
Мільйонні армії, тисячs танків і літаків, багатокилометрова мережа окопів, просторовий розмах "від океану до океану", які були характерні для Другої світової війни, – все це залишилося в минулому.
Сьогодні збройна боротьба, яка практично не припиняється і перебуває в процесі свого постійного розвитку, вступила в свою якісно нову фазу. Якщо війни четвертого покоління (Друга світова війна) характеризувалися застосуванням автоматизованої та реактивної зброї, моторизованої техніки і великої кількості військ (сил), то ядерна зброя війн п’ятого покоління (друга половина ХХ століття) докорінно змінила форми й способи ведення збройної боротьби. У війнах шостого покоління (кінець ХХ – початок ХХІ століть) вирішальна роль вже відводиться не багаточисельним арміям, а високоточній неядерній зброї, яка за своєю руйнівною силою еквівалентна ядерній, а, інколи, і перевищує її. Збройна боротьба в таких війнах перемістилася у повітряно-космічній простір, який став головним театром воєнних дій. Сучасна високоточна зброя поступово перетворюється на вирішальний чинник збройної боротьби, масоване застосування якої, як показує досвід сучасних локальних війн, забезпечує досягнення цілей війни навіть без застосування сухопутних військ, що відбувалося у 1999 році під час війни в Югославії.
Воєнним конфліктам кінця ХХ початку ХХІ століть притаманні особливості, які обумовлені поступовим скороченням кількості особового складу та прийняттям на озброєння армій провідних країн світу сучасних систем розвідки, передачі даних, управління та ураження, як матеріальної основи збройної боротьби, серед яких головним знаряддям стають бойові системи зі штучним інтелектом.
Стрімкий розвиток високоточної зброї, перехід воєнних дій у повітряно-космічний простір, значне збільшення дальності дій ударних ракетних і авіаційних засобів обумовили істотне поширення просторових показників. За сучасних умов збройна боротьба набуває багатовимірного характеру, на відмінність від війн минулого, в яких характер збройної боротьби визначався в основному горизонтальними вимірами, а вертикальна – повітряна – координата носила допоміжний характер за відсутності космічної складової взагалі. Активні бойові дії в сучасний період ведуться оперативними угрупованнями військ (сил) одночасно в навколоземному просторі, на суші і морі практично без просторових обмежень. Першим прикладом цього стала війна багатонаціональних сил проти Іраку в зоні Перської затоки у 1991 році.
Поряд з поширенням просторового розмаху воєнних дій суттєвою ознакою сучасних війн і збройних конфліктів є зміни часових показників збройної боротьби, що обумовлюється її високим динамізмом і швидкоплинністю за рахунок застосування нових зразків озброєння та військової техніки.
Поширення просторових показників збройної боротьби та набуття нею високого ступеня керованості, швидке зростання ролі інформаційного фактору та дій в космосі, а також широке застосування керованої зброї мають наслідком тенденцію до глобалізації управління збройною боротьбою в цілому і поступового переходу до схеми: від керованої зброї до керованої збройної боротьби.
Найбільш характерною рисою збройної боротьби сучасності можна вважати проведення розвідки, передачу даних, управління військами і зброєю та вогневе (радіоелектронне) ураження противника в масштабі часу, близькому до реального. Досвід сучасних операцій свідчить про збільшення уваги провідних країн світу до ведення всіх видів розвідки. У війнах шостого покоління зі створенням новітніх засобів розвідки, які дозволили виявляти будь-які цілі, на будь-якій дальності, в будь-яких умовах обстановки, розвідка стала глобальною.
У сучасних війнах відмічається стійка тенденція перенесення все більших і більших зусиль розвідки в навколоземний простір. Космічним засобам військового призначення відводиться не просто велика і важлива роль, вони розглядаються як системоутворюючі військово-технічні інструменти ведення збройної боротьби. Сьогодні космічні засоби розвідки стали найважливішим джерелом інформації. В останніх війнах все активніше застосовуються комерційні космічні апарати дистанційного зондування Землі подвійного призначеня з розрізненною здатністю в декілька десятків сантиметрів.
Проведений аналіз застосування космічних систем у воєнних конфліктах дозволяє стверджувати, що динаміка нарощування орбітального угруповання постійно зростає. У порівнянні з операцією „Буря в пустелі” (1999 р.) кількість космічних апаратів, що застосовувалися під час бойових дій в Іраку в 2003 році, збільшилася майже в три рази. При цьому, 25% із них складали розвідувальні супутники, якими було здобуто близько 70% розвідувальної інформації про наземні об’єкти противника.
Однією з основних тенденцій ведення збройної боротьби в сучасних умовах стало масове використання невеликих за розміром, малопомітних і з великою тривалістю польотів безпілотних літаків-розвідників. Висока ефективність застосування цих засобів розвідки, яка підтверджена досвідом воєнних конфліктів останніх років, призвела до суттєвого збільшення обсягів фінансування програм розробки і прийняття на озброєння безпілотних апаратів в провідних країнах світу в останні роки. Найбільш показовим є досвід США, які з 2001 року збільшили обсяги фінансування цієї галузі в шість разів.
Результати застосування різнорідних сил і засобів ураження у військових операціях в зоні Перської затоки і Югославії вказують на стійку тенденцію інтеграції систем розвідки, управління та вогневого ураження в єдину розвідувально-ударну систему управління розвідкою, радіоелектронним подавленням і ураженням об’єктів противника. Характерно, що однією з головних підстав для такої інтеграції став якісно новий рівень розвідки завдяки новітнім технологіям, що забезпечують здатність стеження у реальному масштабі часу за усіма можливими цілями – не лише стаціонарними, але й мобільними.
Треба при цьому відмітити, що ніколи розвідка не мала стільки вагомого значення, як на сучасному етапі розвитку озброєння і військової техніки, пов’язаного із застосуванням високоточної зброї для досягнення мети в локальній війни або збройному конфлікті. Широкомасштабне застосування високоточної зброї у воєнних конфліктах останнього десятиріччя ХХ століття та початку ХХІ століття значною мірою сприяло зміні характеру бойових дій та переходу від методу ураження противника на певній площі до вибіркового ураження об’єктів противника. У локальних війнах та збройних конфліктах, які проходили в період з 1991 по 2003 роки, частка використання високоточної зброї зросла з 9% до 70%.
Поряд з широким використанням крилатих ракет повітряного і морського базування, включенням до складу авіаційного угруповання різнорідних безпілотних літальних апаратів, характерною особливістю сучасних війн стає зміна ролі ударних літаків, які поступово перетворюються на повітряні платформи для доставки крилатих ракет у район їх пуску, у зв'язку з чим у найближчому майбутньому зміняться вимоги до рівня підготовки льотного складу. Війна в Югославії 1999 року стала першим прикладом апробації такого підходу до використання ударної авіації.
Застосування високоточної зброї внесло кардинальні зміни у форми і способи застосування угруповань повітряного нападу. Перехід від масованого застосування авіації у визначений час до "адаптованих дій" нанесенням комбінованих групових авіаційних ударів із використанням інтегрованого розвідувального інформаційного поля слід вважати одніє з основних тенденцій сучасної збройної боротьби.
Ефективне функціонування розвідувально-вогневих систем в умовах сьогодення вже не можливе без широкомасштабного топогеодезичного та навігаційного забезпечення, особливо з використанням космічних засобів, цифрових електронних карт, а також широкого використання геоінформаційних систем. В умовах сьогодення для забезпечення повсякденної та бойової діяльності збройних сил США використовується більше 20 видів цифрових карт.
Навігаційне забезпечення завдяки використанню космічних навігаційних систем стало всеохоплюючим, а точність визначення координат елементів бойових порядків військ за допомогою супутникових навігаційних систем «НАВСТАР» (США) та «ГЛОНАСС» (Росія) досягає 2-5 метрів.
Але найбільш революційною зміною в змісті топогеодезичного забезпечення стало використання геоінформаційних систем. За їх допомогою забезпечується збір, обробка, моделювання наявної цифрової інформації про місцевість та виконання завдань аналізу в інтересах збройної боротьби в реальному часі та за принципом "коли необхідно і де необхідно".
Застосування високоточної зброї призвело також і до принципових змін в управлінні військами. Аналіз операцій "Буря в пустелі", "Лис пустелі", "Союзницька сила" та "Свобода Іраку" вказує на важливу тенденцію концептуального характеру – поступовий перехід від управління військами і управління зброєю, як двох відносно самостійних складових, до управління збройною боротьбою, яке передбачає взаємне проникнення всіх складових і необхідність одночасного впливу органів управління на процес збройної боротьби в реальному часі. Забезпечення якісного управління розвідкою, передачею розвідувальних даних і вогневого ураження в масштабі часу, близькому до реального, за поглядами фахівців США і НАТО, пов’язано зі створенням глобальної системи оперативного управління, яка функціонально буде сполучатися з автоматизованими системами управління видів збройних сил та дозволяти здійснювати як централізоване, так і децентралізоване управління військами (силами) до окремого підрозділу (корабля) включно.
Умовам сьогодення характерно удосконалення та розвиток автоматизованих систем управління у напрямі більш глибокої інформатизації та автоматизації управління бойовими діями з широким використанням космічного простору. Причому, для збройних сил провідних країн світу проблема автоматизації управління військами та системами зброї практично вирішена і продовжується подальший розвиток автоматизованих систем управління більш високого рівня, а саме, автоматичних систем на основі штучного інтелекту. За оцінками американських військових фахівців, розвиток глобальної системи оперативного управління в найближчі 10-15 років буде нерозривно пов’язаний із реалізацією концепції комплексного управління військами і системами зброї, метою якої є створення єдиного інформаційного простору для органів управління усіх рівнів. Тобто, процес автоматизації управління повинен вийти за межі оперативно-стратегічного рівня і охопити тактичну ланку, замкнувши таким чином контур управління збройними силами від вищого воєнно-політичного керівництва до підрозділів та систем зброї, тобто – до солдата.
Суттєво зростають можливості вогневого, радіоелектронного та інформаційного впливів на системи державного та військового управління противника.
У збройних силах провідних країн світу визначена основна тенденція удосконалення існуючих і розробки перспективних систем зв’язку для ведення війн шостого покоління в напрямі створення системи передачі інформації в зоні бойових дій, яка є складовою глобальної системи оперативного управління. Відбувся перехід до створення сучасних глобальних систем зв’язку, які використовуються для формування безперервного інформаційного простору для командування, розвідки та засобів вогневого ураження.
Досвід локальних війн і збройних конфліктів сучасності показує, що, починаючи з війни 1991 року в Перській затоці і в наступних широкомасштабних воєнних конфліктах, для проведення операцій залучалися багатонаціональні сили, створювалися об'єднані оперативні угруповання (сили) з відповідним командуванням і на цій основі позитивно вирішувалися завдання при проведенні операцій. Істотно відчувається розмиття меж між видами збройних сил та їх трансформація у функціональні структури.
З кінця 90-х років ХХ століття у всіх провідних країнах Північноатлантичного альянсу активно впроваджується так званий функціональний принцип формування і застосування збройних сил, суть якого полягає в тому, що з метою найбільш ефективної підготовки до застосування, а також максимально раціонального використання національних ресурсів, всі збройні сили поділяються на три основні компоненти: сили реагування – для застосування в кризових регіонах за межами національних територій; основні оборонні сили – для застосування у широкомасштабній війні; сили підсилення (резерв) – для доукомплектування і підвищення бойових можливостей двох перших компонентів.
Такий підхід до розбудови збройних сил обумовлений тенденцією, яка пов’язана з трансформацією їх призначення та завдань. Поява нових викликів і загроз національним інтересам держави поряд із традиційним призначенням збройних сил – стримування і відбиття агресії, поставило на порядок денний необхідність застосування угруповань збройних сил для вирішення завдань щодо запобігання виникненню збройних конфліктів та їх нейтралізації, ведення боротьби з незаконними збройними формуваннями, проведення миротворчих та інших операцій.
Зазначене обумовлює істотну зміну завдань і структури самих збройних сил. У їх складі все більшого значення набувають сили швидкого реагування та особливо спеціальних операцій. До збройних сил висувається подвійна вимога – бути готовими до ведення воєнних дій в умовах війн шостого покоління і водночас з тим бути готовими до ведення бойових дій з незаконними озброєними формуваннями. Готовність до ведення одночасної боротьби із зовнішнім противником, оснащеним високотехнологічними системами озброєння, і мобільними внутрішніми неконституційними формуваннями, які озброєні в основному індивідуальною стрілецькою зброєю і легким озброєнням, стає однією з основних вимог, що висуваються до підготовки сучасних збройних сил.
Аналіз воєнних конфліктів сучасності підтвердив тенденцію трансформації військ спеціального призначення, існування яких було характерно для війн четвертого та п’ятого поколінь, у Сили спеціальних операцій та істотне зростання ролі останніх. Суттєвою різницею між ними стало значне збільшення переліку завдань. Силами спеціальних операцій ведуться притаманні їм різного плану розвідувальні, диверсійні та спеціальні операції. Без їх участі не проводиться жодна миротворча або гуманітарна операція. Командування сил спеціальних операцій створені майже у всіх збройних силах передових країн світу. Західні аналітики вже сьогодні розглядають Сили спеціальних операцій як "третю силу" після ядерних сил і звичайних військ. Про збільшення ролі сил спеціальних операцій у локальних війнах і збройних конфліктах останніх років свідчить зростання чисельності особового складу спеціальних військ з двох до десяти відсотків. Окремі угруповання наземного компоненту коаліційних сил в Афганістані та Іраку майже повністю складалися із сил спеціальних операцій.
Враховуючи зростаючу загрозу світового тероризму і наведені вище особливості, значимість Сил спеціальних операцій суттєво зростає.
Однією з важливих тенденцій розвитку сучасної збройної боротьби є зростання ролі інформаційної боротьби, яка проводиться з метою порушення системи державного та військового управління, створення сприятливих умов для успішного проведення операцій і бойових дій, впливу на морально-психологічний стан воєнно-політичного керівництва, населення та особового складу військ протиборчої сторони, а також нейтралізації аналогічного впливу з боку противника.
Сучасні погляди на організацію та ведення інформаційної боротьби полягають у комплексному використанні різнорідних сил для досягнення інформаційної переваги над противником, яка дозволяє визначати та підтримувати найвищий темп проведення операції, домінувати під час її проведення, діяти з високим рівнем непередбачуваності та упередження дій противника. Вона є засобом, що дозволяє командуванню під час вирішальних дій застосовувати розосереджені угруповання різнорідних сил, своєчасно організовувати захист військ і використовувати угруповання, склад яких максимально відповідає поставленим завданням, а також здійснювати гнучке всеохоплююче забезпечення їх дій.
Тенденція зміни форм і способів інформаційної боротьби обумовлена розвитком інформаційної зброї. Якщо до 1991 року використовувалися традиційні та широко відомі засоби впливу на елементи систем управління військами й особовий склад і населення противника, то, відповідно до засобів, використовувалися і традиційні способи інформаційної боротьби: залякування, дезінформування, блокування та такі її форми, як пропагандистські акції, психологічні операції, електронно-вогневі удари.
Подальший розвиток інформаційної боротьби пов’язаний з революційними змінами в галузі інформаційних технологій і виділенням як самостійного виду інформаційної зброї. За оцінками західних експертів інформаційна зброя на сьогодні є однією з головних загроз національній безпеці держави, а сумарні витрати на розробки в цій галузі в світі перевищують 120 млрд. доларів США на рік. Для здійснення інформаційно-психологічного впливу широко використовуються Інтернет-технології, цифрові синтезатори мови, голографічні генератори. Відповідно з’являються нові форми ведення інформаційної боротьби, до яких відносяться інформаційна операція та спеціальна інформаційна операція.
Розвиток інформаційної зброї привів до виділення інформаційної боротьби як окремого інтегрованого виду стратегічного забезпечення операцій, спрямованого на досягнення інформаційної переваги над противником шляхом комплексного використання її складових за єдиним замислом і планом.
Таким чином, інформаційна боротьба набуває активного стратегічного характеру, ведеться без обмежень у просторі та часі і характеризується економічною доцільністю, нелетальністю дії та високою ефективністю щодо досягнення воєнно-політичної мети.
Досвід локальних війн і збройних конфліктів сучасності свідчить про зростання питомої ваги радіоелектронної боротьби (РЕБ) в досягненні загальної мети збройної боротьби. Здійснився перехід від поодиноких радіоелектронних впливів до масованих електронних атак і операції РЕБ, яка вперше була проведена у війні проти Іраку в зоні Перської затоки в 1991 році і в результаті якої була повністю дезорганізована система управління збройних сил Іраку і подавлення системи протиповітряної оборони.
Радіоелектронна боротьба поступово поширюється на космічний простір і набуває глобального характеру. У практику бойових дій впроваджуються радіоелектронно-вогневі удари на основі комплексного застосування засобів РЕБ і засобів вогневого ураження та радіоелектронно-уражаючі удари, які здійснюються за допомогою засобів РЕБ на нових фізичних принципах, включаючи потужні електромагнітні імпульси, лазерні промені, спрямовані пучки часток високої енергії, і призводять до виведення з ладу радіоелектронних засобів противника.
Збільшується відносна кількість сил РЕБ у операціях. При цьому їх кількість у загальній чисельності збройних сил провідних країн світу залишається відносно стабільною. Таким чином, радіоелектронна боротьба трансформується у самостійну форму оперативно-стратегічних дій з глобальними наслідками для противника.
Підводячи підсумок проведеному аналізу збройної боротьби за досвідом воєнних конфліктів, можна виділити загальні тенденції, притаманні її сучасному розвитку. Такими є: значне збільшення можливостей озброєння та військової техніки; поширення просторового розмаху і динамізму збройної боротьби, зміна її логіко-часової побудови; перенесення основних зусиль воєнних дій у повітряно-космічний простір; інтеграція засобів розвідки, управління та ураження в розвідувально-вогневі системи; зростання значення інформаційного фактору; глобалізація систем управління і розвідки; зростання ролі коаліційних і багатонаціональних сил та підвищення ролі сил спеціальних операцій; широке застосування функціональних структур.
Визначені тенденції збройної боротьби сучасності вимагають їх своєчасного врахування. Сьогодні потрібно проводити детальний аналіз змін, що відбуваються в збройній боротьбі, у військовому будівництві провідних країн світу та приймати на підставі цього науково - обґрунтовані рішення щодо подальшого реформування та розвитку Збройних Сил України.
Мосов С.П., для ЦВППБ
