Події, які сьогодні відбуваються в «гарячих точках» світу, передусім в Афганістані, Іраку та Лівії, а також системні заходи низки західних країн щодо нарощування своїх потенціалів впливу на міжнародні події дозволяють спрогнозувати обрис майбутніх воєн і намітити сценарії, які потенційно можуть бути застосовані відносно України.
Мало хто буде заперечувати той факт, що США присвоїли собі право особисто впливати на ситуацію в будь-якій країні світу. Не дуже зважаючи при цьому на недоторканність кордонів чи суверенітет. Цинізм підходів привів до того, що офіційні плани деструктивного впливу вже перестають маскуватися гаслами захисту «прав людини» або «просування демократії».
Певні невдачі американської зовнішньої політики за попередні роки (наприклад, в Афганістані чи Іраку, де про перемогу не йдеться) на тлі криз і нестабільності в глобальній економіці привели до того, що роль США як світового лідера похитнулася. І очевидно, що американське керівництво виявилося вимушеним шукати нові шляхи впливу на події в світі. Судячи з усього, йому вдалося знайти певні відповіді на «виклики» сьогоднішнього дня.
Звернемо увагу на дві недавні події, які можна вважати знаковими в цій сфері. Перш за все, в травні цього року в США було оприлюднено документ під назвою «Міжнародна стратегія для кіберпростору» («INTERNATIONAL STRATEGY FOR CYBERSPACE»), в якому викладено офіційне бачення керівництвом США своєї політики в цій сфері. Крім іншого, в ньому прописані аспекти забезпечення американцями своєї інформаційної безпеки та впливу на недругів. Також озвучені наміри США підтримувати поширення інформаційних технологій, насамперед Інтернету та забезпечення вільного доступу всіх людей в світі до його ресурсів.
На перший погляд, згадані гасла звучать необразливо. Але те, як ця стратегія буде втілюватися в життя на практиці, свідчить інша знакова подія - витік інформації про те, що керівництво США працює над створенням т.зв. «тіньових» мобільних та Інтернет-систем. Вони призначаються для «правильних» неурядових організацій, опозиціонерів та інших «небайдужих» людей в тих країнах, які удостоїлися «честі» опинитися у сфері національних інтересів Америки. Передбачається, що місцева влада буде позбавлена можливості їх контролювати, а користувачі в разі потреби зможуть застосовувати згадані ресурси для підриву режимів у тих країнах, які США вважають «репресивними» і «злочинними».
Нового в цьому нічого немає, бо ще кілька десятиліть тому президент США Річард Ніксон зауважив, що долар, вкладений у пропаганду (для нинішніх умов - в інформаційний вплив - ред.), ефективніше десяти доларів, вкладених в озброєння, оскільки починає працювати відразу ж. Зараз все частіше лунають думки, що інформаційні війни стають або заміною, або прямим продовженням т.зв. «гарячих» воєн, а будь-який, навіть класичний сучасний військовий конфлікт має значну інформаційну складову.
Реалізуючи вищенаведене, американські структури активно працюють над створенням в інших країнах т.зв. «Незалежних» мереж стільникового зв'язку та реалізацією проектів «Інтернету у валізі». Такі проекти спрямовані на розгортання «мереж-невидимок», незалежних від спецслужб і влади тих держав, де потрібно провести чергову «кольорову» революцію. Розгортання таких мереж дозволяє встановити на значній території захищений зв'язок з виходом в Інтернет, організовувати акції непокори і виводити для цього людей на вулицю, а потім передавати в режимі «on-line» відео- та фотоматеріали про акції протесту і «злочини» «злочинної влади».
Цікаво, що навіть щодо Афганістану, з владою якого офіційно підтримуються партнерські відносини і виявляються різні програми підтримки, вже реалізовані заходи створення альтернативного Інтернету. Повідомляється, що США витратили близько 50 млн. доларів на «пробну» версію цієї системи в Афганістані, а загальний бюджет «переносного» Інтернету виглядає ще значніше.
Виходить, що суверенна держава, в даному випадку Афганістан, просто не має можливості контролювати поширення на своїй території згаданих чужих систем комунікації. А розгортання на території іноземної держави нелегальної телекомунікаційної мережі по суті є ворожим протиправним актом, що посягає на суверенітет цієї країни та її недоторканність в інформаційному просторі.
І афганський президент Хамід Карзай, який опинився при владі завдяки США, тепер стає ще більш залежним і керованим з боку свого «головного союзника». Але при цьому відбувається безпрецедентна трансформація механізмів впливу: лідера, який стане невигідним, скидатимуть вже не ракети і бомби НАТО, а власний народ, який буде виведений на вулиці натисканням відповідних кнопок комп'ютерів.
Але якщо в Афганістані перевірялася лише «тестова» версія нових технологій, то аналогічна небезпека вже наближається і до наших кордонів. Наприклад, Конгрес США розповсюдив інформацію про виділення для російських опозиційних недержавних структур і ЗМІ близько 70 млн. дол. на рік, не враховуючи круглих сум для «правильних» «блогерів».
Очевидно, що подібними проектами керівництво США демонструє всьому світу, що воно не просто підтримує «активістів майбутніх революцій» у країнах, які вважаються ними «недемократичними», а й створює потенціал для подальшого «підриву» таких режимів.
Крім американців, схожі тенденції свого ставлення до навколишнього світу демонструє Західна Європа. ЗМІ вже недавно писали, що верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кетрін Ештон і комісар ЄС з питань розширення і політики сусідства Штефан Фюле представили комюніке «Нова відповідь мінливому сусідству». Цей документ передбачає зміну схеми фінансової підтримки країн-сусідів ЄС. Тепер Брюссель буде оцінювати країни-одержувачі «відповідно до їх прогресу в політичних реформах і побудові глибокої демократії». Що це означає на практиці, добре демонструє заява голови представництва ЄС в Україні Пінту Тейшейри про те, що нова стратегія сусідства передбачає пряму фінансову допомогу з боку ЄС «політичним партіям і незареєстрованим громадським організаціям».
Чи можливий український щит?
Аналіз заходів, які здійснюються в арміях західних країн, показує, що вони поступово набувають обрису, що дозволяє їм вести сучасні інформаційні війни, при яких, наприклад, стратегічні ядерні сили або танкові армади вже не розглядаються як основна і єдина ударна сила.
Так у США ряд експертів вважають, що істотна частка військових витрат повинна бути зменшена шляхом масштабного скорочення сухопутних сил. На їхню думку, значна кількість завдань сьогодні успішно вирішуються військово-повітряними і військово-морськими силами спільно з силами інформаційного протиборства та силами спеціальних операцій, і утримання значних за чисельністю сухопутних сил є не виправданим.
Вагомим аргументом на користь необхідності кардинальної реформи збройних сил є і оцінка ситуації в революційних подіях «арабської весни», особливо в Лівії. У них спочатку не були активно залучені ні армія, ні ВПС, ні ВМС. Класичні оперативно-стратегічні концепції застосування сил, які розроблялися американцями в останні роки, виявляються тут марними. Рушійні сили і кошти були принципово іншими: інформаційні технології (як інформаційно-психологічної боротьби, так і протиборства в кіберпросторі), сили спеціальних операцій, високоточна зброя.
Така інформація наштовхує на серйозні роздуми. Перш за все, наскільки ми вразливі для подібного впливу, передусім інформаційного? Візьму на себе сміливість стверджувати, що наша вразливість обумовлена відсутністю в країні центрального органу виконавчої влади, на який покладено всю повноту повноважень і відповідальності за безпеку держави в інформаційній сфері. Спробуємо проаналізувати нашу нормативно-правову базу у сфері національної безпеки. Але не з метою виявлення недоліків і критики, як це зараз модно, а з метою пошуку тих норм, які сприяють вирішенню згаданої проблеми.
Дійсно, виявляється, що функції та повноваження у сфері інформаційної безпеки все ж розпорошені між різними міністерствами і відомствами. Але інтегруючого органу на верхівці цієї піраміди немає (президента країни згадувати не будемо, у нього і так багато завдань і він фізично не зможе самостійно інтегрувати вищенаведене).
Створювати нове міністерство? В принципі можна і потрібно. Але навряд чи на це піде зараз керівництво держави, яке зовсім недавно розпочало адміністративну реформу і скорочення в структурах державної влади. До речі, профільний департамент, який займався проблематикою інформаційної безпеки в РНБО України, в ході реформування останнього припинив своє існування. За дивним збігом обставин недавно були скорочені кафедра інформаційної боротьби в Національному університеті оборони України, а також підрозділ інформаційної боротьби в Генеральному штабі ЗС України, який навіть не з’явився.
Причому лише рік тому новопризначений начальник Генерального штабу - Головнокомандувач ЗС України генерал-полковник Г. Педченко неодноразово заявляв, що незабаром в українській армії будуть створені і навіть поставлені на бойове чергування сили і засоби, що забезпечують виявлення інформаційних загроз і реагування на них. На жаль, нам поки невідомо про втілення цих намірів у реальність.
Давайте відійдемо від реалій і спробуємо уважно вивчити статтю 17 Конституції України. У ній визначено, що «захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу». Трохи нижче це положення конкретизовано: «оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України».
Безумовно, у прямій постановці завдання забезпечення інформаційної безпеки на ЗС України не покладається. Але якщо розкрити, яке смислове навантаження несе в собі словосполучення «захист її суверенітету .... і недоторканності», то дійдемо висновку, що саме спроби несанкціонованого протиправного наповнення інформаційного простору України і є посяганням на наш суверенітет, тобто на верховенство українського права і законів у нашому інформаційному просторі.
Також у статті 1 Закону України «Про оборону України» наведено визначення поняття «оборона України», під якою мається на увазі система різних заходів держави, в т.ч. інформаційних.
Тобто ми поступово доходимо висновку, що навіть існуючий мінімальний рівень нормативно-правового регулювання дозволяє покласти на ЗС України роль «першої скрипки» в забезпеченні національної безпеки країни в інформаційній сфері. Вище йшлося про трансформацію сучасної збройної боротьби та її істотного перенесення в область інформаційного простору, що ми бачимо на прикладі розвинених країн світу. Для нас це означає, що наші збройні сили також повинні видозмінитися до нового обрису, при якому в одному ряду з традиційними танками і гарматами виявляться засоби інформаційного протиборства.
Право на існування цієї гіпотези підтверджують два характерні приклади, взяті з «протилежних полюсів». Перший стосується ЗС США, які нещодавно отримали завдання забезпечувати безпеку від кібер-загроз не тільки своїх власних комп'ютерних мереж, але й аналогічних мереж системи державного управління і навіть приватного бізнесу. Другий приклад подає нам Республіка Білорусь. Автору доводилося натрапляти на інформацію про те, що в цій країні завдання планування і керівництва інформаційним протиборством у масштабах держави покладено на Генеральний штаб ЗС РБ. Всього цього у нас, на жаль, поки немає навіть у самому простому і примітивному вигляді.
Схоже, що в Україні вже давно пора проводити «мобілізацію» державних (і не тільки) зусиль і ресурсів на забезпечення нашої інформаційної безпеки. Зробити це повинна нинішня влада. І якщо наші національні лідери не зрозуміють це зараз, то завтра може виявитися пізно. У першу чергу для них, бо особиста безпека національної еліти та її безбідне існування невіддільні від безпеки всієї країни.
Гурак С.П., для ЦВППБ
