Рубель К.В., кандидат історичних наук, доцент
Специфіка інформаційної роботи силових структур навіть у теоретичному плані залишається не до кінця розробленою проблемою. Занадто багато суперечливих чинників та тенденцій соціального розвитку впливають на функціонування сектору безпеки в сучасному інформаційному просторі. Найбільш суттєвими протиріччями є:
- об’єктивна функціональна закритість силових структур з одного боку та необхідність їхнього позиціонування в глобальних ЗМІ з іншого;
- цивільний контроль над сектором безпеки набуває міжнародних критеріїв, в той час як у підходах щодо розуміння прозорості діяльності військових, органів безпеки, навіть розвідки спостерігається політика подвійних стандартів в залежності від геополітичних розкладів по відношенню до того чи іншого суб’єкта міжнародних відносин;
- виключно оборонний характер концепції існування збройних сил країни не гарантує їх від втягнення в орбіту глобальних інформаційних війн.
На відміну від ситуації минулого століття для більшості країн образ її силових структур перетворився з іміджеутворюючого компонента держави («Велика армія – сильна держава») на похідну від її зовнішньополітичного іміджа. Наприклад, у когнітивному сприйнятті масовою аудиторією корпоративний імідж НАТО переноситься на образ збройних сил окремих членів Альянсу.
Раніше головною умовою існування держави було вміння мобілізовувати значні маси людей на основі загального військового обов’язку для ведення війни, оскільки головна загроза національній безпеці виходила з можливої агресії ворога. За часи «холодної війни» вона трансформувалась у ядерне протистояння, а останніми десятиліттями масова свідомість вбачає її лише у міжнародному тероризмі, унаочнювати факт існування якого доручено ЗМІ. За таких умов маніпулювати іміджами стає дуже легко. Факт приналежності країни до військово-політичного блоку створює у її населення відчуття наявності тієї самої «великої армії» і відповідної «захищеності». А цього цілком достатньо, щоб суспільство менше опікувалось проблемами кількісних та якісних показників оборонного потенціалу власної країни. Посилена пропаганда ідеї колективної безпеки затьмарює історичний досвід руйнації військово-політичних союзів.
Необхідно відзначити, що комплексних досліджень іміджу власних збройних сил, як і України в цілому, на державному рівні майже не проводилось. Одне з не багатьох соціологічних досліджень на дану тему було проведе Українським центром політичних та економічних досліджень наприкінці минулого століття, а публікація його результатів являє собою скоріше приклад самобичування та виконувала функцію політичного замовлення в контексті тогочасних виборчих та глобальних інформаційних кампаній навколо України*.
На іміджі ЗС України, як і інших її силових структур відбились тенденції, які в цілому притаманні більшості європейських країн, спостерігаються також в Канаді, навіть США. А саме:
- протягом останніх двох десятиліть рівень позитивного ставлення до збройних сил у суспільстві зменшується, сьогодні його можна охарактеризувати скоріше як апатичний з небажанням громадян брати індивідуальну участь у зміцненні воєнної безпеки;
- суттєва частка населення підтримує посилення ролі військових під час стихійних лих, порушень громадського порядку, терористичних актів, у боротьбі з нелегальною імміграцією;
- перенесення акцентів на антитерористичні операції призвело до змішування у масовій свідомості типових функцій силових відомств, на перший план виведені образи «агентів», а не солдат і воєначальників, в глобальному контенті поняття «операція» замінило термін «війна»;
- в суспільстві спостерігається позитивне ставлення до розширення цивільного компонента у реалізації функцій силових структур.
Останній момент заслуговує на окрему увагу фахівців. Він пов’язаний з очевидною для українського суспільства проблемою запровадження цивільного сегменту у керівництві силовими структурами, в першу чергу це стосується цивільного Міністерства оборони з перерозподілом політичних та військових функцій менеджменту. Автор не береться аналізувати досвід такого реформування в інших країнах світу. Проте відзначимо, що даний аспект потребує детальнішого вивчення в контексті архетипів ментальності самих військових. Очевидно, що до сьогодні спостерігається певна зневага до авторитету рішень цивільного керівництва відомства.
Разом з тим серед інтелігенції країни позитивно сприймається той факт, що не лише функції побутового обслуговування збройних сил, але також інтелектуального забезпечення їх розвитку мусять бути максимально перекладені на цивільні структури, серед яких окреме місце займатимуть спеціалізовані науково-дослідні центри («think tanks») з тематичного моніторингу. З точки зору менеджменту така система є більш рентабельною, оскільки такі центри, по-перше, здатні заробляти гроші на своє утримання виконанням замовлень для інших цивільних організацій, бізнесових фірм, по-друге, можуть одночасно обслуговувати потреби кількох силових відомств.
Конче потрібним є створення подібного осередку з цілодобового моніторингу глобального інформаційного простору, здатного забезпечувати потреби інформаційно-аналітичних підрозділів силових структур статистичними результатами контент-аналізу ЗМІ, тематичного моніторингу елементів соціально-політичної і військово-політичної обстановки. Це дозволить, зокрема, вивільнити ресурси МО, СБУ, в тому числі розвідувальних органів від чернеткової роботи з обробки ЗМІ. Не секрет, що в сучасному інформаційному суспільстві спецслужби використовують «журналістські розвідки» та ПР-матеріали і, навіть, рекламні оголошення для поповнення власних баз даних.
Для України даний аспект ще довго буде залишатись одним з першочергових. Як країна з суттєвими позиціями на ринку озброєнь ми ще неодноразово будемо мати справу з публічно-інформаційними кампаніями «чорного піару» по відношенню до нас з боку як політичних, так і суто комерційних конкурентів. Оскільки проблематика торгівлі зброєю стосується різних структур національної безпеки, то вищезазначені центри могли б також взяти на себе функції стратегічного прогнозування та розробки програм кризового реагування на міжвідомчому рівні.
Разом з тим, ореол закритості та утаємниченості завжди буде супроводжувати силові відомства і ставати інформаційним приводом для «журналістських розслідувань» як у політичних цілях опонентів на міжнародній арені, так і у розважальних. В контексті проблематики вступу до НАТО імідж армії формується як імідж політичного інституту суспільства.
Однією з таких акцій стала історія щодо причетності / непричетності України до операцій ЦРУ з розміщення таємних тюрем. На показ фільму російського журналіста телеканалу «РТР-Планета» А. Мамонтова 12 березня 2006 року військове відомство відреагувало судовим позовом. ( Мабуть, вперше за всю історію компроментаційного піару з боку зарубіжних ЗМІ). Після заяви одного з депутатів Європарламенту у листопаді 2007 року, що Україна таки приймала літаки ЦРУ, МО України і зокрема міністр оборони А. Гриценко вдались до активної фази інформаційної операції з спростування повідомлення, поширеного каналом «РТР-Планета». Апеляційний суд Києва 28 листопада 2007 року зобов’язав телекомпанію і журналіста зробити спростування.
Відсутність в системі національної безпеки країни дієвого механізму міжвідомчої координації інформаційної політики силових відомств наносить більше шкоди іміджу збройних сил та спецслужб, ніж цілеспрямовані паплюжні кампанії в зарубіжних ЗМІ. Крім того, нажаль, в країні зберігається протистояння поміж силовими відомствами, яке призводить до війни компроматів поміж ними, небажаного витоку інформації назовні.
Таким чином в умовах існуючого інформаційного протиборства на глобальному рівні конче необхідно докласти зусиль до того, щоб не тільки забезпечити міжвідомчу координацію інформаційної політики структур національної безпеки по таким життєво важливим для країни питанням як торгівля зброєю, боротьба з тероризмом, участь у миротворчих операціях, але також досягти того, щоб результати діяльності силових структур розглядались зовнішньополітичним відомством країни як один з компонентів іміджу України, який, до речі, буде нести на собі позитивні ознаки високих технологій, елітарності, інтелекту, нарешті, буде спрямований у майбутнє. В ідеалі в системі органів національної безпеки України бажане створення інформаційно-координаційного центра для блоку силових відомств з наділенням його функціями стратегічного прогнозування та кризового реагування в інформаційній сфері.
* Національна безпека і оборона. – 2000. - № 3.
Специфіка інформаційної роботи силових структур навіть у теоретичному плані залишається не до кінця розробленою проблемою. Занадто багато суперечливих чинників та тенденцій соціального розвитку впливають на функціонування сектору безпеки в сучасному інформаційному просторі. Найбільш суттєвими протиріччями є:
- об’єктивна функціональна закритість силових структур з одного боку та необхідність їхнього позиціонування в глобальних ЗМІ з іншого;
- цивільний контроль над сектором безпеки набуває міжнародних критеріїв, в той час як у підходах щодо розуміння прозорості діяльності військових, органів безпеки, навіть розвідки спостерігається політика подвійних стандартів в залежності від геополітичних розкладів по відношенню до того чи іншого суб’єкта міжнародних відносин;
- виключно оборонний характер концепції існування збройних сил країни не гарантує їх від втягнення в орбіту глобальних інформаційних війн.
На відміну від ситуації минулого століття для більшості країн образ її силових структур перетворився з іміджеутворюючого компонента держави («Велика армія – сильна держава») на похідну від її зовнішньополітичного іміджа. Наприклад, у когнітивному сприйнятті масовою аудиторією корпоративний імідж НАТО переноситься на образ збройних сил окремих членів Альянсу.
Раніше головною умовою існування держави було вміння мобілізовувати значні маси людей на основі загального військового обов’язку для ведення війни, оскільки головна загроза національній безпеці виходила з можливої агресії ворога. За часи «холодної війни» вона трансформувалась у ядерне протистояння, а останніми десятиліттями масова свідомість вбачає її лише у міжнародному тероризмі, унаочнювати факт існування якого доручено ЗМІ. За таких умов маніпулювати іміджами стає дуже легко. Факт приналежності країни до військово-політичного блоку створює у її населення відчуття наявності тієї самої «великої армії» і відповідної «захищеності». А цього цілком достатньо, щоб суспільство менше опікувалось проблемами кількісних та якісних показників оборонного потенціалу власної країни. Посилена пропаганда ідеї колективної безпеки затьмарює історичний досвід руйнації військово-політичних союзів.
Необхідно відзначити, що комплексних досліджень іміджу власних збройних сил, як і України в цілому, на державному рівні майже не проводилось. Одне з не багатьох соціологічних досліджень на дану тему було проведе Українським центром політичних та економічних досліджень наприкінці минулого століття, а публікація його результатів являє собою скоріше приклад самобичування та виконувала функцію політичного замовлення в контексті тогочасних виборчих та глобальних інформаційних кампаній навколо України*.
На іміджі ЗС України, як і інших її силових структур відбились тенденції, які в цілому притаманні більшості європейських країн, спостерігаються також в Канаді, навіть США. А саме:
- протягом останніх двох десятиліть рівень позитивного ставлення до збройних сил у суспільстві зменшується, сьогодні його можна охарактеризувати скоріше як апатичний з небажанням громадян брати індивідуальну участь у зміцненні воєнної безпеки;
- суттєва частка населення підтримує посилення ролі військових під час стихійних лих, порушень громадського порядку, терористичних актів, у боротьбі з нелегальною імміграцією;
- перенесення акцентів на антитерористичні операції призвело до змішування у масовій свідомості типових функцій силових відомств, на перший план виведені образи «агентів», а не солдат і воєначальників, в глобальному контенті поняття «операція» замінило термін «війна»;
- в суспільстві спостерігається позитивне ставлення до розширення цивільного компонента у реалізації функцій силових структур.
Останній момент заслуговує на окрему увагу фахівців. Він пов’язаний з очевидною для українського суспільства проблемою запровадження цивільного сегменту у керівництві силовими структурами, в першу чергу це стосується цивільного Міністерства оборони з перерозподілом політичних та військових функцій менеджменту. Автор не береться аналізувати досвід такого реформування в інших країнах світу. Проте відзначимо, що даний аспект потребує детальнішого вивчення в контексті архетипів ментальності самих військових. Очевидно, що до сьогодні спостерігається певна зневага до авторитету рішень цивільного керівництва відомства.
Разом з тим серед інтелігенції країни позитивно сприймається той факт, що не лише функції побутового обслуговування збройних сил, але також інтелектуального забезпечення їх розвитку мусять бути максимально перекладені на цивільні структури, серед яких окреме місце займатимуть спеціалізовані науково-дослідні центри («think tanks») з тематичного моніторингу. З точки зору менеджменту така система є більш рентабельною, оскільки такі центри, по-перше, здатні заробляти гроші на своє утримання виконанням замовлень для інших цивільних організацій, бізнесових фірм, по-друге, можуть одночасно обслуговувати потреби кількох силових відомств.
Конче потрібним є створення подібного осередку з цілодобового моніторингу глобального інформаційного простору, здатного забезпечувати потреби інформаційно-аналітичних підрозділів силових структур статистичними результатами контент-аналізу ЗМІ, тематичного моніторингу елементів соціально-політичної і військово-політичної обстановки. Це дозволить, зокрема, вивільнити ресурси МО, СБУ, в тому числі розвідувальних органів від чернеткової роботи з обробки ЗМІ. Не секрет, що в сучасному інформаційному суспільстві спецслужби використовують «журналістські розвідки» та ПР-матеріали і, навіть, рекламні оголошення для поповнення власних баз даних.
Для України даний аспект ще довго буде залишатись одним з першочергових. Як країна з суттєвими позиціями на ринку озброєнь ми ще неодноразово будемо мати справу з публічно-інформаційними кампаніями «чорного піару» по відношенню до нас з боку як політичних, так і суто комерційних конкурентів. Оскільки проблематика торгівлі зброєю стосується різних структур національної безпеки, то вищезазначені центри могли б також взяти на себе функції стратегічного прогнозування та розробки програм кризового реагування на міжвідомчому рівні.
Разом з тим, ореол закритості та утаємниченості завжди буде супроводжувати силові відомства і ставати інформаційним приводом для «журналістських розслідувань» як у політичних цілях опонентів на міжнародній арені, так і у розважальних. В контексті проблематики вступу до НАТО імідж армії формується як імідж політичного інституту суспільства.
Однією з таких акцій стала історія щодо причетності / непричетності України до операцій ЦРУ з розміщення таємних тюрем. На показ фільму російського журналіста телеканалу «РТР-Планета» А. Мамонтова 12 березня 2006 року військове відомство відреагувало судовим позовом. ( Мабуть, вперше за всю історію компроментаційного піару з боку зарубіжних ЗМІ). Після заяви одного з депутатів Європарламенту у листопаді 2007 року, що Україна таки приймала літаки ЦРУ, МО України і зокрема міністр оборони А. Гриценко вдались до активної фази інформаційної операції з спростування повідомлення, поширеного каналом «РТР-Планета». Апеляційний суд Києва 28 листопада 2007 року зобов’язав телекомпанію і журналіста зробити спростування.
Відсутність в системі національної безпеки країни дієвого механізму міжвідомчої координації інформаційної політики силових відомств наносить більше шкоди іміджу збройних сил та спецслужб, ніж цілеспрямовані паплюжні кампанії в зарубіжних ЗМІ. Крім того, нажаль, в країні зберігається протистояння поміж силовими відомствами, яке призводить до війни компроматів поміж ними, небажаного витоку інформації назовні.
Таким чином в умовах існуючого інформаційного протиборства на глобальному рівні конче необхідно докласти зусиль до того, щоб не тільки забезпечити міжвідомчу координацію інформаційної політики структур національної безпеки по таким життєво важливим для країни питанням як торгівля зброєю, боротьба з тероризмом, участь у миротворчих операціях, але також досягти того, щоб результати діяльності силових структур розглядались зовнішньополітичним відомством країни як один з компонентів іміджу України, який, до речі, буде нести на собі позитивні ознаки високих технологій, елітарності, інтелекту, нарешті, буде спрямований у майбутнє. В ідеалі в системі органів національної безпеки України бажане створення інформаційно-координаційного центра для блоку силових відомств з наділенням його функціями стратегічного прогнозування та кризового реагування в інформаційній сфері.
* Національна безпека і оборона. – 2000. - № 3.
