У 1988 році в США було створено Фонд «Потомак» (The Potomac Foundation) – одна з головних цілей полягала у допомозі державам Східної Європи, а згодом – і пострадянським країнам ефективніше інтегруватися із Заходом та адаптуватися до тих стандартів, за якими живуть члени Північноатлантичного альянсу.
Адже більшість стандартів НАТО не є суто військовими, а, навпаки, торкаються економічних та політичних питань, свобод та прав людини. 
З 2012 року Фонд «Потомак» очолює доктор політичних наук Філіп Карбер. Його ім’я широко відомо в світі, він вважається одним з провідних міжнародних експертів в сфері національної безпеки та оборонних питаннях. Д-р Карбер завжди позиціонував себе справжнім другом України, тож його останній виступ на круглому столі “Змагання України за зрілу національну державність”, організованому Українським Конґресовим Комітетом Америки у жовтні 2023 року у Вашингтоні, є актуальним та цікавим з огляду на євроатлантичний вектор політики України.
Тут треба нагадати, що напередодні липневого саміту НАТО у Вільнюсі Фонд «Потомак» підготував аналітичний звіт “Куди прямує стратегія Україна-НАТО” і саме на ключових тезах цього документу д-р Карбер акцентував увагу під час вищезазначеного круглого столу.
По-перше, він обґрунтовує незворотність інтеграції України в НАТО, з огляду на російську неоімперіалістичну загрозу, що вимагає від держав-членів Альянсу розробки першої від часів холодної війни комплексної воєнної стратегії, яка повинна включати Україну як її невід’ємну складову. ЗС України з їх спроможностями та передовим воєнним досвідом будуть важливим стратегічним внеском в оборону Альянсу на центральному та південному ТВД, підсилюючи передову оборону проти росії, забезпечуючи зв’язок з двома фронтами на півночі та півдні та заперечуючи домінування рф у Чорному морі. Д-р Карбер пропонує називати інтегровану оборону НАТО у Східній Європі, з включенням Швеції та України як нових членів Альянсу, “Європейським щитом безпеки”.
По-друге, на переконання експерта, урок російсько-української війни для НАТО полягає в тому, що вона виникла не тому, що Альянс зайшов надто далеко у своєму розширенні на схід, а через те, що він був доволі обережний у просуванні на пострадянському просторі та не приєднав Україну до свого складу. Альянс не становив прямої військової загрози для рф, оскільки збройні сили країн Центрально-Східної Європи після вступу до НАТО скоротилися на дві третини. Насправді, євроатлантична інтеграція була, насамперед, політичною загрозою для кремля, так як кидала прямий виклик його неоімперіалістичним амбіціям, підтримуючи фундаментальне право націй на самовизначення та вільний вибір ними військово-політичних альянсів. За словами д-ра Карбера, путін продемонстрував, що він готовий застосовувати масовану військову силу для подолання перешкод на шляху російської імперської експансії. Мало яка країна наважилась би протистояти екзистенційній загрозі з боку росії. Тому, усі члени НАТО в боргу перед Україною за її стійкість під час гібридної війни, окупації та широкомасштабного вторгнення.
По-третє, зважаючи на те, що НАТО суттєво поступається росії за своїм арсеналом тактичної ядерної зброї (співвідношення 1:10), роль ядерного фактору у російсько-українській війні та у ширшому протистоянні між рф та Заходом не потрібно недооцінювати. Д-р Карбер вважає, що Росія може вирішити використати свою асиметричну перевагу над НАТО за кількістю та якістю ТЯЗ для досягнення своїх цілей. Комплексна стратегія Альянсу, як і попередня стратегія “Гнучка відповідь” (1968), має передбачати зв’язок із загальною ядерною війною з провідною роллю Сполучених Штатів Америки в ній. Вона повинна зосереджуватись на дотриманні взаємного підходу “не застосовувати ядерну зброю першим”.
По-четверте, експерт наполягає на прискоренні з боку держав-членів НАТО постачання Україні критично важливих систем озброєння (західних винищувачів, далекобійних засобів ураження, систем ПРО, засобів РЕБ, бронетехніки тощо), щоб допомогти їй досягнути вирішальної перемоги у війні з росією. У 2022 році внаслідок повільних і недостатніх поставок було втрачено вісім місяців і можливість для населення нищівного удару по російських військах. Повільні кроки з боку Заходу у постачанні військової допомоги Україні та запроваджені санкцій дали час росії на адаптацію та пошук альтернативних шляхів для їх обходу. Оскільки демократії не схильні вигравати у довгих війнах, час не на боці України та її західних партнерів.
По-п’яте, на переконання д-ра Карбера, Україна повинна якнайшвидше владнати суперечки зі своїми західними сусідами, у першу чергу, з Польщею, щоб на наражати на ризик свої відносини зі стратегічними партнерами, які є донорами та головними логістичними центрами постачання західної військової допомоги. Окрім цього, експерт наголошує, що Польща займає особливе місце в оборонній архітектурі Альянсу, будучи центром тяжіння центрального фронту, який забезпечує не тільки передову оборону Альянсу, а й слугує головним ресурсним центром та ключовим зв’язком між північним та південним театрами воєнних дій.
По-шосте, д-р Карбер підкреслює, що Україна повинна припинити внутрішньополітичну боротьбу під час війни, яка загрожує підірвати загальнонаціональну єдність, яка необхідна для продовження збройного опору російській агресії.
По-сьоме, як резюмує д-р Карбер, всі ці пункти вимагають від України подальших кроків щодо вдосконалення нормативно-правової бази та чіткого визначення алгоритму дій суб’єктів стратегічного керівництва та управління застосуванням Збройних Сил України та інших складових сил оборони держави як в мирний час, так і в особливий період, у тому числі під час дії воєнного стану.