Switch to desktop

Інформаційна вкладка на допомогу викладачам з предмету "Захист Вітчизни" до журналу "Оборонний вісник" №10/2015

До розділу 1. Збройні Сили України на сучасному етапі

Міжнародне військове співробітництво та участь збройних формувань України в миротворчих місіях ООН. Військове співробітництво України з Північноатлантичним блоком (НАТО), напрями розвитку взаємовідносин.

 

МІЖНАРОДНЕ ВІЙСЬКОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ТА УЧАСТЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ В МИРОТВОРЧИХ ОПЕРАЦІЯХ ТА МІСІЯХ ООН

Забезпечення міжнародної безпеки на глобальному, регіональному та локальному рівнях у сучасних умовах залишається однією з найактуальніших у XXI столітті проблем.
Набуття Україною ролі самостійного суб'єкта міжнародних відносин поставило її перед необхідністю пошуку свого місця та надійних орієнтирів в неоднозначній військово-політичній ситуації, яка склалася у світі та Європі внаслідок розпаду Радянського Союзу, зміни у геостратегічних інтересах та політичній орієнтації більшості держав Центральної та Східної Європи.
Саме тому, для України участь у міжнародній миротворчій діяльності стало однією з важливих складових її зовнішньої політики та забезпечення національної безпеки. Залучення Збройних Сил України до виконання миротворчих завдань спрямовано на розвиток міжнародного військового співробітництва України з євроатлантичними та іншими регіональними структурами безпеки і водночас призначена для накопичення досвіду врегулювання воєнних конфліктів та підготовки національних військових підрозділів до участі в операціях. Участь українських військовослужбовців у міжнародних миротворчих операціях стала повсякденним, невід'ємним видом діяльності Збройних Сил України.
Виконання українськими миротворцями найвідповідальніших завдань у багатьох «гарячих точках» земної кулі сприяє підтриманню боєздатності військових частин та є важливим чинником підвищення рівня професіоналізації армії. Понад двадцять років наша держава є активним учасником миротворчого процесу. Збройні Сили України брали участь також у миротворчих місіях у Гватемалі, Таджикистані, Афганістані, Сьєрра-Леоне, Кувейті, Іраку, Грузії, Конго, Ефіопії та Еритреї, Ліберії та інших країнах світу.
Співпраця України й ООН з підтримання міжнародного миру і безпеки є одним із найважливіших зовнішньополітичних здобутків нашої держави і має велике значення для підвищення політичного авторитету України на світовій арені. Проаналізувавши миротворчі місії, в яких Україна брала участь, можна виділити три складові, що відігравали ключову роль в їх організації та проведенні.
По-перше, це політична воля міжнародного співтовариства, окремих держав, регіональних організацій, сторін самого конфлікту та інших політичних суб’єктів до здійснення врегулювання воєнно-політичного конфлікту.
По-друге, це військова складова, що окреслює суть миротворчих операцій (військові підрозділи (війська), військові спостерігачі, підрозділи поліції та інші військові формування, що здатні забезпечувати безпеку окремих районів і виконувати завдання, які пов’язані з виконанням мандата, у тому числі і примусові заходи та військові акції спрямовані проти сторони (сторін) конфлікту.
По-третє, це економічна складова, яка характеризує здатність підтримувати дані операції фінансово і матеріально. Фінансові умови участі в миротворчій діяльності окремих країн-членів міжнародних організацій у формі компенсацій за використання техніки, платні особовому складу контингентів також стимулюють розвиток усього комплексу питань, пов’язаних із прагненням країни брати більш активну участь у подібних операціях. За участь у міжнародних миротворчих операціях миротворчих контингентів і миротворчого персоналу, починаючи з 1992 р., Україна отримала близько півмільярда дол. США.
Усі ці фактори сприяють зростанню авторитету України на міжнародній арені, є джерелом поповнення державного бюджету і покращення фінансового забезпечення самих миротворців, збагачують досвідом особовий склад, а з іншого, накладають велику відповідальність на всіх причетних до відбору, підготовки та виконання почесної місії, є серйозним випробуванням рівня професіоналізму вітчизняних «дипломатів у погонах», «солдатів миру».

ПРАВОВІ ОСНОВИ МИРОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ
Cтворення та розвиток відповідної законодавчої бази миротворчої діяльності – один з найважливіших компонентів участі нашої країни у заходах з підтримання миру і безпеки у світі, що є пріоритетним напрямом зовнішньої політики України. Міжнародні й національно-державні аспекти та сутність миротворчості відображені у постановах, що приймались Верховною Радою, указах Президента України, рішеннях Кабінету Міністрів України щодо актуальних проблем, які поставали у зв’язку з конфліктами та потребували швидкого реагування і задіювання миротворчих сил з нашої країни.
Основними законодавчими актами у сфері миротворчої діяльності є: Постанова Верховної Ради України «Про участь батальйону Збройних Сил України в миротворчих силах Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії» від 3 липня 1992 року; Закон України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях», який був прийнятий Верховною Радою та підписаний Президентом у квітні 1999 р. У цьому законі була затверджена термінологія всіх аспектів миротворчих операцій України. розглянуто комплекс дій і заходів багатонаціональних військових сил, Постановою «Про участь Українського контингенту в операції багатонаціональних сил з виконання угоди на території Боснії та Герцеговини в грудні 1995 р. Кабінет Міністрів керувався не тільки запрошенням у відповідності резолюції Ради Безпеки ООН №1031 від 15 грудня 1995р., але й врахуванням стратегічних інтересів України. Поширення конфлікту на Балканах, потреба в українських миротворцях в інших республіках колишньої Югославії стали приводом прийняття Постанови Верховної Ради «Про участь контингенту Збройних Сил України в миротворчих силах Організації Об’єднаних Націй у Східній Славонії» в 1996 р. А 1999 р. відносно цього регіону був виданий Указ Президента «Про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Косово, Союзна Республіка Югославія», який закріплюється відповідним законом України. Базою для обго- ворення і прийняття рішення стала Резолюція Ради Безпеки ООН №1244 від 10 червня 1999 р. Враховуючи те, що Україна є членом міжнародних та регіональних організацій, безперечним чинником для її участі в миротворчих операціях виступають сформульовані юридичні засади та базові документи цих структур. Зупиняючись на питанні формування законодавчої бази нашої країни з цих питань, доцільно звернути увагу на те, що завжди дотримувалась міжнародна норма, яка надає легітимного характеру миротворчим операціям за участю нашої країни. У першу чергу це – Статут Організації Об’єднаних Націй, рішення її Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки, по-друге – це базові документи Організації Безпеки та Співробітництва в Європі, членом яких Україна є відповідно з 1945 та 1994 років. Дотримання Україною цих провідних засад надає переваг у визначенні її ролі в миротворчості і підтримці світової безпеки. У той же час потреба збереження миру і пропозиції Україні брати участь у миротворчих операціях стають основою співпраці з Організацією Північноатлантичного Договору. Для здійснення співпраці, зокрема у сфері підтримання миру, безумовною вимогою стало укладання договірної бази, без якої не може здійснюватись жодна ефективна співпраця. Започатковано процес розвитку відносин введенням у дію програми практичного двостороннього співробітництва «Партнерство заради миру» в 1994 році. Значним кроком у напряму посилення рівня співпраці стало підписання у 1999 році «Хартії про Особливе партнерство Україна–НАТО», що зміцнило можливості України у здійсненні миротворчих операцій та досягненні певних результатів. Врахування цих договорів, безумовно, вплинуло не тільки на сам факт проведення миротворчої операції, але й на законодавче обґрунтування її засад. У 2000р. був прийнятий Закон України «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав». У ньому головне місце займає визначення порядку направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав та умови тимчасового перебування на території цих держав, принципи формування, організації підготовки зазначених підрозділів та гарантії соціального захисту осіб, їх військового і цивільного персоналу, членів їх сімей. Цей Закон сформулював основні положення стосовно мети, строків та порядку перебування; видів діяльності та підпорядкованість підрозділів Збройних Сил України; місце і межі дислокації; склад та структуру підрозділів Збройних Сил України, а також типи і кількість озброєння та військової техніки; чисельність осіб війсь- кового і цивільного персоналу; правовий статус осіб військового і цивільного персоналу; фінансові, матеріально-технічні та інші питання, пов'язані із забезпеченням перебування підрозділів Збройних Сил України на території іншої держави, що випливають із міжнародних зобов'язань сторін за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Закон України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України», прийнятий у 2000р., регламентує порядок допуску підрозділів збройних сил інших держав на територію України та умови їх перебування в Україні, а також порядок здійснення контролю за їх діяльністю під час перебування на території України. Він встановив вимоги для допуску підрозділів збройних сил інших держав на територію України та мету їх перебування. Цей закон доповнює законодавчу базу відносно ставлення нашої країни до справ захисту як міжнародної, так і внутрішньої безпеки.
Важливим етапом у розвитку нормативно-правової миротворчої діяльності України став Указ Президента України «Про рішення Ради Національної Безпеки і Оборони України від 23 квітня 2009 р. «Про Стратегію міжнародної миротворчої діяльності України» від 15 червня 2009 року № 435/2009, який врахував не тільки загальні підходи, а й особливості сучасних міждержавних і внутрішніх конфліктів та їх вплив на міжнародну і національну безпеку, а також характер сучасних миротворчих операцій. Зокрема у ньому зазначається, що миротворчі операції за своїм характером здебільшого, не є суто військовими, а набувають комплексного характеру і відповідно потребують залучення як військовослужбовців, так і цивільних осіб, а також зусиль одразу декількох міжнародних і регіональних організацій з безпеки та неурядових організацій. За останнє десятиліття характер миротворчих операцій зазнав певних змін. Ускладнилися миротворчі завдання, поширилася практика застосування сили.
У сучасних миротворчих операціях, мандат яких передбачає виконання примусових заходів для врегулювання конфліктів, сила застосовується не лише для самооборони, але і в інших випадках: у разі перешкоджання проведенню гуманітарних операцій в умовах воєнних дій, для захисту цивільного населення та для роз'єднання конфліктуючих сторін з метою досягнення національного при- мирення. Суттєвою характерною ознакою сучасних миротворчих операцій є також відновлення миру та надання допомоги у подоланні наслідків конфліктів. Таким чином, зазначені законодавчі та інші нормативно-правові акти визначають правові, організаційні і фінансові засади участі України у міжнародній миротворчій діяльності, загальні принципи та порядок формування військового і цивільного миротворчого персоналу, організацію його підготовки та всебічного забезпечення. Існуюча нормативно-правова база дає можливість Збройним Силам України брати участь у всіх типах миротворчих операцій, за деяким винятком: а особовий склад українських миротворчих контингентів не може брати участі в активних бойових діях.
УЧАСТЬ УКРАЇНИ В МИРОТВОРЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ООН
Миротворчість – це бойова діяльність, якавідбувається в регіонах, де точиться збройний конфлікт, або де є угода про припинення вогню. Україна як незалежна держава вступила на цей шлях з 3 липня 1992 року скеруванням окремого миротворчого батальйону до колишньої Союзної Республіки Югославія. Там палав небезпечний для Європи збройний конфлікт. Тоді на письмове звернення Генерального секретаря ООН до Уряду України з проханням надіслати батальйон Збройних Сил України до Боснії і Герцеговини для участі в миротворчій операції ООН Верховна Рада України прийняла позитивне рішення. Терміново був сформований перший український батальйон чисельністю 420 військових і відправлений на територію колишньої Югославії. З лютого 1994 р. Україну зарахували до складу учасниць так званої Системи резервних угод ООН та підписали відповідний Меморандум про взаєморозуміння між Секретаріатом ООН та Україною про надання конкретних ресурсів до зазначеної Системи (аеромобільно-десантний батальйон, транспортна авіаційна ескадрилья, група військових спостерігачів, штабних офіцерів та військової поліції). Система резервних угод ООН є механізмом, відповідно до якого певні військові підрозділи держав–учасниць Системи перебувають у готовності на своїй території і за запитом Секретаріату ООН та після схвалення відповідного рішення, згідно з діючим у країні законодавством надсилаються до тієї чи іншої Місії ООН. 1995 р. два українські окремі спеціальні батальйони, чисельністю 240 і 60 осіб взяли участь в миротворчій операції у складі Сил ООН в Хорватії, а потім у складі сил, які займалися реалізацією Дейтонських угод по Боснії і Герцеговині. Упродовж 1992 – 2006 рр. українські миротворці брали участь у таких миротворчих операціях:
тимчасові сили ООН у Лівані (липень 2000 р. – квітень 2006 р.);
багатонаціональні сили в Іраку (серпень 2003 р. – грудень 2005 р.);
місія ООН у Сьєрра-Леоне (березень 2001 р. – березень 2005 р.);
місія ОБСЄ у Грузії (1999 р. – 2005 р.);
миротворчі операції Сил ООН з охорони (UNPROFOR) ( 1992 р. – 1995 р.);
сили виконання угоди IFOR Сили стабілізації (грудень 1995 р. – грудень 1999 р.);
місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС (квітень 1996 р. – 1999 р.);
місія ООН превентивного розгортання в Македонії (червень 1995 р. – березень 1999 р);
місія ОБСЄ з верифікації у Косово (1998 р. – 1999 р.);
місія ООН в Анголі (січень 1996 р. – лютий 1999 р.);
місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА) (січень – травень 1997 р.);
місія ООН у Таджикистані (грудень 1994 р. – березень 2000 р.);
міжнародні сили з підтримки миру в Косово, СРЮ (КФОР) (1999 р. – 2003 р.);
38 місія ООН в Афганістані (квітень 2000 р. – травень 2001 р.);
місія ООН на півострові Превлака, Хорватія ( січень 1996 р. – грудень 2002 р.);
гуманітарна місія в Державі Кувейт (квітень – серпень 2003р.).
Крім того, особливо слід виділити миротворчу діяльність українських військових в Іраку, де після військової перемоги США над режимом С. Хусейна американський президент Дж. Буш закликав світове співтовариство взяти участь у встановленні демократії в Іраку. На це рішення відгукнувся президент України Л. Кучма. У червні 2003 р. Верховна Рада ратифікувала наказ Президента про участь українських військ у миротворчій місії в Іраку. 7 серпня 2003 р. почалась відправка українських миротворців в Ірак і Кувейт. У відповідь Джордж Буш пообіцяв Україні підтримку на шляху до інтеграції в європейські і євроатлантичні структури. Усього було відправлено 1600 – 1800 українських військовослужбовців, які склали 5-ту окрему механізовану бригаду. Українська бригада увійшла під командування багатонаціональної дивізії «Центр-Південь», яка мала в своїй основі польський контингент військ з місцем дислокації в провінції Васит в 140 км від Багдада. Миротворча діяльність України в рамках ООН не обмежується лише військовими аспектами. Україна широко представлена в підрозділах Цивільних поліцейських сил ООН. 54 українських цивільних службовці брали участь у складі Спеціальних міжнародних поліцейських сил ООН у Боснії і Герцеговині, Перехідної адміні- страції ООН для Східної Славонії в Хорватії, Сил превентивного розгортання ООН у колишній югославській Республіці Македонія. У січні 2003 р. представники України повернулися з місій ООН у Боснії і Герцеговині та Хорватії, мандат яких завершився. Крім того, українські цивільні спостерігачі брали активну участь у спостереженні за виборами, які проводилися під егідою ООН у Південно-Африканській Республіці та Мозамбіку. Україна надавала свої авіатранспортні послуги ООН для проведення низки гуманітарних операцій на Африканському континенті. Понад 1000 українських військовослужбовців і цивільних поліцейських представляють зараз нашу державу в місіях ООН у Грузії, Демократичній Республіці Конго, Ефіопії та Еритреї, Косово (Сербія), Лівані, Сьєрра-Леоне, Східному Тиморі. За період членства України в Раді Безпеки ООН Українське представництво в операціях збільшилося у 25 разів. Як результат, Україна сьогодні обіймає восьме місце серед усіх держав–членів ООН, або перше серед європейських країн-контрибуторів миротворчого персоналу. Разом із тим, за роки миротворчої діяльності України в рамках ООН загинуло 24 українських військовослужбовці та понад 60 отримали поранення. Надаючи великого значення належному рівню захисту й безпеки українського персоналу в операціях ООН із підтримання миру, у 1994 р. на 49-й сесії Генеральної Асамблеї ООН Україна виступила ініціатором Конвенції щодо захисту миротворчого персоналу ООН, яку наша країна підписала однією з перших, а в липні 1995 р. український парламент її ратифікував.
Організація Об’єднаних Націй відмічає важливий внесок українських миротворців у справу підтримання миру в неспокійних країнах. За роки активної миротворчої діяльності близько 37 тисяч громадян України проходили службу в «гарячих точках» під прапором ООН та інших міжнародних організацій. Дуже багато українців сьогодні працюють на посадах в ООН, вони зробили свій вибір на користь професійної діяльності як штабні офіцери ООН. За ці роки Україна направляла у велику кількість країн світу як військові миротворчі контингенти для участі в миротворчих операціях, так і миротворчий персонал. Завдання, які виконують миротворці, доволі різноманітні: від роз'єднання ворогуючих сторін і недопущення поновлення ними військових дій до надання їм допомоги в спільній діяльності в ім'я миру (розмінування, доставка, супровід, розподіл гуманітарних вантажів, відновлення та будівництво доріг, мостів, транспортування та охорона біженців, наданні медичної допомоги населенню тощо).

Досвід, набутий під час виконання миротворчими підрозділами та персоналом Збройних Сил України миротворчих завдань, дозволяє дійти таких висновків: участь підрозділів ЗС України у міжнародних миротворчих операціях є доцільною та корисною, оскільки надає можливість ознайомитися з досвідом інших держав у галузі оборонного планування та реформування збройних сил; набути досвіду спільних дій з партнерами у миротворчих операціях; підвищити міжнародний авторитет Збройних Сил України; сприяти зміцненню миру та стабільності в Європі; рішення про застосування миротворчих сил мають передбачати проведення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення готовності відповідних підрозділів до виконання завдань за приз- наченням, та визначати порядок взаємодії з представниками інших відомств України (МВС, МНС та МЗС); процес управління миротворчими підрозділами потребує удоско- налення нормативно-правової бази механізму прийняття рішень про застосування відповідних підрозділів. Окрім того, потребує удосконалення процес визначення та уточнення завдань і обмежень діяльності миротворчих сил, а також взаємодії з іншими військовими формуваннями; проблеми технічного і тилового забезпечення миротворчих підрозділів пов’язані з необхідністю здійснення прогнозу розвитку ситуації та оцінки реального технічного стану озброєння і військової техніки, а також потреб у забезпеченні військ матеріально-технічними засобами. Таким чином, участь ЗС України у міжнародних миротворчих операціях перетворилася за сучасних умов на пріоритетне завдання, успішне виконання якого позитивно впливає на зміцнення авторитету України на світовій арені, сприяє розвитку співробітництва з євроатлантичними та регіональними структурами безпеки і через це має виняткове значення для національних інтересів нашої держави. Важливим є також набуття досвіду врегулювання збройних конфліктів, організації та всебічного забезпечення бойових (миротворчих) дій, набуття практичних навичок у бойових умовах. Участь у миротворчій діяльності сприяє підготовці досвідчених військових кадрів та надає широкі можливості з апробації моделі національних професійних збройних сил. Окрім того, миротворча діяльність сприяє розвитку взаєморозуміння та взаємовигідних відносин з усіма країнами на двосторонній та багатосторонній основі, створюючи своєрідний клімат довіри та братерства. Участь у міжнародних миротворчих місіях є вагомим чинником підвищення авторитету України на світовій арені, ефективного розвитку її Збройних Сил і підвищення їх боєздатності, дозволяє отримати практичний досвід органам військового управління, особовому складу, досягти сумісності з аналогічними структурами інших держав, забезпечити підтримання миру і стабільності.