Switch to desktop

Інформаційна вкладка на допомогу викладачам з предмету "Захист Вітчизни" до журналу "Оборонний вісник" №11/2015

До розділу 1. Збройні Сили України на сучасному етапі

Міжнародне військове співробітництво та участь збройних формувань України в миротворчих місіях ООН. Військове співробітництво України з Північноатлантичним блоком (НАТО), напрями розвитку взаємовідносин.

 

ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНИЙ АЛЬЯНС ЯК СИСТЕМА КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ.
Із прадавніх часів у світі існували та існують військово-політичні союзи (блоки) держав, які об’єднують свої зусилля для зміцнення безпеки і оборони своїх членів за рахунок збільшення колективних ресурсів. Створення Євроатлантичної системи колективної безпеки почалося менше ніж за 3 роки після закінчення Другої світової війни, з підписання у березні 1948 року Великобританією, Францією та Бельгією, Нідерландами і Люксембургом (БеНіЛюкс) Брюсельського договору про створення спільної системи оборони для протистояння ідеологічній, політичній і військовій загрозі їх національній безпеці у Європі. Наступного, 1949 року до цих держав приєдналися США, Канада, Данія, Ісландія, Італія, Норвегія і Португалія, які усі разом підписали 4 квітня Вашингтонський договір (НАТО).
Найпотужнішим і найефективним військово-політичним союзом сучасності є Організація Північноатлантичного договору (North Atlantic Treaty Organization – NATO, НАТО), яка утворена з метою досягнення цілей Північноатлантичного договору, підписаного у Вашингтоні 4 квітня 1949 року, відповідно до положень статті 51 Статуту Організації Об’єднаних Націй (UN, OOН).
Головні цілі створеної організації сформульовані у преамбулі Північноатлантичного договору, є дуже актуальними і на сьогодні:“Сторони, які домовляються, сповнені рішучості захищати свободу, загальну спадщину і цивілізації своїх народів, засновані на принципах демократії, свободи особи та законності. Сторони переслідують мету зміцнення стабільності і підвищення добробуту у Північноатлантичному регіоні… також сторони сприятимуть подальшому розвитку міжнародних відносин миру і дружби шляхом зміцнення своїх інститутів свободи, досягнення більшого розуміння принципів, на яких вони засновані та сприяння створення умов стабільності та добробуту...”.
Спочатку до НАТО входило 12 держав: Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Великобританія, Франція, Сполучені Штати Америки, Канада, Данія, Ісландія, Італія, Норвегія та Португалія. А майже через 60 років їх стало вже 28, до яких приєдналися: Греція, Туреччина, Федеративна Республіка Німеччина, Іспанія, Польща, Чеська Республіка, Угорщина, Естонія, Литва, Латвія, Болгарія, Румунія, Словаччина, Словенія, Албанія і Хорватія.
На сучасному етапі розвитку НАТО треба розглядати цей Альянс не тільки як військово-політичний союз, а навіть у першу чергу як спільноту рівних, незалежних національних суспільств, яку об’єднує єдність цілей та цінностей, у тому числі й висока якість життя.
Військове співробітництво України з НАТО:
напрями розвитку взаємовідносин
Відносини між Україною і НАТО почали розвиватися на початку 90-х років XX століття. Цей процес був складним і суперечливим, який від поступового просування до більш високих рівнів двохсторонніх відносин, зазнав в окремі періоди явного регресу, повертаючись від євроатлантичної інтеграції до конструктивного партнерства.
Починаючи із 2014 року, внаслідок російсько-українського конфлікту пов’язаного з анексією українського Криму та залученням російських збройних сил і їх найманців у військовому протистоянні на Сході України, співробітництво між Україною і НАТО у низці ключових галузей активізовано. Відтепер розпочато динамічний рух від конструктивного до особливого партнерства з подальшим намаганням набуття України членства в НАТО.

Основні напрями співпраці

Консультації і співробітництво між Україною і НАТО охоплюють широке коло галузей, починаючи від операцій з підтримання миру, реформування структур безпеки і оборони, безпосереднього військового співробітництва й озброєнь до планування на випадок надзвичайних станів цивільного характеру, науки і довкілля й громадської дипломатії. Співробітництво у багатьох галузях нині активізується, маючи на меті підвищити здатність України гарантувати власну безпеку з огляду на конфлікт з Росією.

ФОРМАТИ ВІДНОСИН УКРАЇНА – НАТО
СПІВРОБІТНИЦТВО
Мета: розвиток відносин в обопільних інтересах
НАТО зацікавлене в:
• Модернізації та зміцненні в Україні
• Збереженні демократичного ладу в країні
• Реформуванні сектору безпеки України та сумісності з НАТО
Україна зацікавлена в:
• Збереженні НАТО як ключової структури безпеки та оборони євроатлантичного простору;
• Збереженні єдності та обороноспроможності Альянсу;
• Збереженні євроатлантичних зв’язків США та Європи, НАТО та ЄС.
Сфери:
• воєнна реформа;
• економічна безпека;
• надзвичайні ситуації;
• наука та захист довкілля.
ПАРТНЕРСТВО
Мета: внесок в зміцнення міжнародної безпеки та спроможності НАТО
Етапи:
I етап (1994 р) - Реалізація програми ПЗМ (“Партнерство заради миру”)
II етап (1997 р) - Діяльність в Раді Євроатлантичного партнерства (РПАП)
III етап (1997 р) - Відносини на базі “Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО”
IV етап (2010 р) - Конструктивне партнерство
V етап (2014 р) - Особливе партнерство

ІНТЕГРАЦІЯ
Мета: - членство України в НАТО
- розширення та забезпечення безпеки євроатлантичного простору
Етапи:
I етап (2005 р) - Інтенсифікований діалог Україна - НАТО
II етап (2008 р) - Рішення Бухарестського (2008) саміту
III етап (2009 р) - Річна національна програма. “Декларація про доповнення до Хартії про особливе партнерство між НАТО та Україною”

Операції з підтримання миру

Україна здавна робить активний внесок у гарантування євроатлантичної безпеки, надаючи війська до складу спільних миротворчих місій з країнами НАТО й іншими державами-партнерами. Україна є єдиною країною-партнером, яка у той чи інший період брала участь в усіх операціях і місіях під проводом НАТО.
Україна долучилася до операцій з підтримання миру під проводом НАТО на Балканах як у Боснії і Герцеговині, так і в Косові. Нині вона бере участь у діяльності Сил для Косова (КФОР), виділяючи інженерно-саперний взвод із важким обладнанням до складу спільного польсько-українського батальйону у рамках багатонаціональної об’єднаної оперативно-тактичної групи «Схід».
Країна також надавала підтримку у діяльності Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) під проводом НАТО в Афганістані, забезпечуючи дозвіл на проліт над територією і надаючи права на транзит предметів постачання для військ, дислокованих на території Афганістану. Україна також надсилала медичний персонал для роботи у складі Груп з відбудови провінцій (ГВП) в Афганістані й інструкторів до складу Навчальної місії НАТО в Афганістані. Після завершення діяльності МССБ наприкінці 2014 року Україна долучилася і нині бере участь у місії НАТО, що дістала назву «Рішуча підтримка» і має на меті забезпечити навчання й надання консультативної і практичної допомоги Афганським силам безпеки.
Починаючи з березня 2005 року Україна виділяла офіцерський склад для роботи у складі Навчальної місії НАТО в Іраку, яка завершилася у грудні 2011 року.
Починаючи із 2007 року Україна шість разів відряджала кораблі ВМС для участі в операції Альянсу «Активні зусилля» – військово-морській місії НАТО у Середземному морі, покликаній стримувати, запобігати і забезпечувати захист від тероризму. Останнє розгортання кораблів ВМС України відбулося у листопаді 2010 року. Наприкінці 2013 року Україна також відрядила фрегат ВМС для участі в операції «Океанський щит», спрямованій на боротьбу з піратством поблизу узбережжя Сомалі.
До того ж Україна першою серед країн-партнерів долучилася до Сил реагування НАТО (СРН), виділивши у 2011 році взвод захисту від ядерної, біологічної і хімічної зброї, а також, того ж року, засоби стратегічних авіаперевезень.

Реформування структур безпеки і оборони

Співпраця між Україною і НАТО у галузі реформування структур безпеки і оборони є вирішальною для продовження трансформації безпекової позиції України і залишається важливою складовою поточних демократичних перетворень в країні.
Україна звернулася до НАТО за допомогою щодо реалізації зусиль, спрямованих на перетворення успадкованих нею після завершення холодної війни громіздких збройних сил, які формувалися за призовом, у менш чисельні, професійні й мобільніші збройні сили, які відповідали б потребам країни у галузі безпеки і могли б забезпечити її активну участь у процесах гарантування безпеки і стабільності на євроатлантичному просторі й за його межами. Ще одне істотне завдання співпраці Україна – НАТО у цій галузі полягає у зміцненні демократичного і цивільного контролю над Збройними силами України й іншими безпековими установами.
НАТО підтримує реформування структур безпеки і оборони України у рамках діяльності Спільної робочої групи з оборонної реформи (СРГОР) і механізму Процесу планування і огляду сил (ППОС) за програмою «Партнерство заради миру» (ПЗМ). Завдяки цьому Україна має змогу здійснювати модернізацію структури національних збройних сил, механізмів командування і управління, вдосконалювати оборонний потенціал, планування і процедури. Держави – члени НАТО також сприяють трансформації оборонних і безпекових установ України у сучасну й ефективну організацію під належним цивільним і демократичним контролем, яка була б в змозі забезпечити надійне стримування агресії і захист від воєнних загроз.

Розвиток можливостей і цивільний контроль

Програми й ініціативи НАТО сприяють конкретним аспектам зміцнення цивільного контролю над установами безпеки і оборони, зокрема розвідувальними службами. Підвищення ефективності роботи цих установ відіграє фундаментальну роль у становленні України як демократичної країни. У рамках розширеної співпраці у цій галузі були ухвалені такі практичні ініціативи:
У жовтні 2005 року було запроваджено Програму професійного розвитку під егідою СРГОР. У ній беруть участь цивільні співробітники безпекових і оборонних установ України, причому у 2014 році бюджет цієї програми було збільшено вдвічі. Основний наголос під час реалізації програми робиться на підтримці процесу трансформації і реформування шляхом впровадження стандартів НАТО і передової світової практики в оборонній і безпековій галузі, забезпеченні здатності України власними силами здійснювати професійний розвиток персоналу, а також на покращенні міжвідомчої взаємодії і обміну інформацією.
У 2006 році було запроваджено Мережу партнерства для підвищення обізнаності громадянського суспільства, що має на меті сприяти обмінові досвідом щодо ролі громадськості у справах безпеки і оборони із залученням громадських спілок і фахівців з тематики безпеки з країн – членів НАТО і України.
Україна бере участь у Програмі НАТО із розвитку доброчесності в структурах безпеки ще з 2007 року. Цивільні фахівці і військові офіцери взяли участь в освітніх і навчальних заходах, спрямованих на підвищення ефективності роботи й засвоєння передового міжнародного досвіду, що дає змогу підвищити прозорість, сприяти доброчесності й підзвітності структур безпеки і оборони, а також знизити ризик корупції. Протягом 2014 року втричі більше українських державних службовців і військових офіцерів долучилися до заходів у рамках цієї програми. У 2015 – 2017 роках триватимуть спеціально розроблені ініціативи для підвищення усвідомлення того, що корупція становить загрозу безпеці, а також поліпшення ефективності управління фінансовими і кадровими ресурсами.
Було започатковано експертні зустрічі з представниками безпекових установ з питань кіберзахисту. Такі заходи мають на меті сприяти розвитку міжвідомчої взаємодії й координації, а також надати допомогу у розробленні національної стратегії кібербезпеки України.

Програма розвитку військової освіти (ПРВО)
У 2012 році, відгукнувшись на прохання міністра оборони України, НАТО розробила ПРВО, що стала найбільш масштабною серед подібних ініціатив для країн-партнерів Альянсу. Ця програма покликана сприяти вдосконаленню і реструктуризації системи військової освіти і професійної підготовки із залученням насамперед основних восьми закладів військової освіти у Києві, Львові, Харкові, Одесі і Житомирі. Двома центральними елементами програми є вироблення методів викладання (робота із професорсько-викладацьким складом) і розроблення навчальних програм. До того ж із Міністерством оборони України працює консультативна група високого рівня, метою діяльності якої є сприяти зусиллям у галузі реформування національної системи військової освіти.

Перепідготовка і соціальна адаптація колишніх військовослужбовців
Нині запроваджується низка ініціатив, спрямованих на надання Україні допомоги щодо перекваліфікації і соціальної адаптації колишніх військовослужбовців, звільнених у запас або відставку внаслідок істотного скорочення чисельності Збройних сил України. З огляду на поточний російсько-український конфлікт НАТО збільшила підтримку Україні у цій галузі (див. вище).

Утилізація надлишкових арсеналів зброї і боєприпасів
Окремі держави – члени НАТО надають Україні підтримку щодо знищення наявних на її території арсеналів протипіхотних мін, боєприпасів, стрілецької зброї і легкого озброєння у рамках проектів Цільового фонду ПЗМ. У рамках першого проекту у період 2002 – 2003 років було здійснено безпечне знищення 400 тисяч одиниць протипіхотних мін на заводі хімічних виробів у Донецьку. Реалізацію другого проекту, яким передбачалася утилізація 133 тисяч тонн звичайних боєприпасів, 1,5 млн одиниць стрілецької зброї і одна тисяча переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК), було розпочато у 2005 році. Загальний бюджет цього проекту, який розраховано на 12 років, оцінюється у 25 млн євро. Таким чином цей проект із демілітаризації є безпрецедентним за масштабами. До того ж завдяки цій ініціативі постійно нарощуватиметься здатність України здійснювати безпечну утилізацію боєприпасів власними силами.

Обмін даними про повітряну обстановку (ОДПО)
Україна приєдналася до програми ОДПО у липні 2006 року. Обмін відсортованою інформацією про повітряну обстановку дає змогу скоротити ризик потенційних транскордонних інцидентів і оптимізувати реагування на потенційні терористичні напади із застосуванням цивільних літаків. Починаючи з кінця 2008 року Україна і НАТО підтримували зв'язок через Угорщину, а з середини 2011 року – через Туреччину. З огляду на російсько-українську кризу НАТО нині надає дані про повітряну обстановку, які охоплюють ширшу географічну територію.
Економічні аспекти безпеки Україна і НАТО запроваджують діалог і здійснюють обмін досвідом на рівні експертів з економічних аспектів оборони. Серед питань, які охоплює цей напрям співпраці, – безпековий аспект економічного розвитку й економічні справи, а також тематика, безпосередньо пов'язана з оборонною економікою, а саме: формування оборонних бюджетів, управління оборонними ресурсами й реструктуризація в оборонному секторі. НАТО організовує курси для українських фахівців з питань бюджетного процесу, починаючи від фінансового планування до фінансового контролю.

Безпосереднє військове співробітництво
Надання Україні допомоги щодо реалізації цілей оборонної реформи також є ключовим напрямом безпосереднього військового співробітництва і доповнює роботу, що запроваджується під егідою СРГОР, забезпечуючи військову складову.
Ще одним важливим напрямом є розбудова оперативного потенціалу й взаємосумісності зі збройними силами НАТО у рамках широкого спектра заходів й військових навчань, які проводяться у рамках програми «Партнерство заради миру» (ПЗМ) і які іноді приймає на своїй території Україна. Завдяки цим навчанням військовослужбовці мають змогу відпрацьовувати дії під час операцій з підтримання миру і набувати практичного досвіду взаємодії зі збройними силами країн НАТО і інших партнерів.
Нещодавно Україна також приєдналася до нової ініціативи – Ініціативи оперативної сумісності Партнерства, яку було запроваджено на Уельському саміті Альянсу у 2014 році. Вона покликана забезпечити збереження високого рівня оперативної сумісності, якого сили міжнародної коаліції досягли у рамках Міжнародних сил сприяння безпеці під проводом НАТО в Афганістані, діяльність яких було завершено у грудні 2014 року.
Старші українські офіцери також регулярно проходять навчання на курсах в Оборонному коледжі НАТО в Римі (Італія) і в Школі НАТО в Обераммергау (Німеччина). Контакти з цими освітніми закладами Альянсу стали у нагоді під час запровадження нового багатонаціонального факультету при Національній академії оборони України. Військове співробітництво відіграло чільну роль також під час розроблення правової бази, яка дає змогу Україні і НАТО поглиблювати співробітництво на оперативному рівні, а саме:
Угода ПЗМ про статус збройних сил на території іноземної країни, що набула чинності у травні 2000 року, полегшує участь у військових навчаннях у рамках програми ПЗМ шляхом звільнення учасників навчань від паспортних і візових формальностей, а також від імміграційних перевірок під час в’їзду і виїзду з території країни, де проводиться навчання;
Угода про надання підтримки з боку країни дислокації військ, ратифікована у березні 2004 року, спрямована на розв’язання питань, пов’язаних з наданням допомоги від цивільних органів і військового відомства військам країн – членів НАТО, що перебувають на території України або пересуваються транзитом через її територію у мирний час, під час кризової ситуації або у разі воєнних дій;
Угода про стратегічні авіаперевезення, ратифікована у жовтні 2006 року, дає Україні змогу робити значний внесок у можливості НАТО щодо транспортування великогабаритних вантажів шляхом передачі в лізинг державам – членам Альянсу літаків виробництва заводу імені Антонова. Така домовленість є економічно вигідною для України.

Оборонно-технічне співробітництво
Оборонно-технічне співробітництво між Україною і НАТО спрямоване на підвищення оперативної сумісності українських підрозділів, які беруть участь у міжнародних операціях, із збройними силами країн НАТО.
Початок співпраці у цій галузі було дано, коли Україна вступила до програми ПЗМ і, особливо, у рамках її участі у діяльності низки груп під егідою Наради національних керівників у галузі озброєнь (ННКО) – найвищого органу НАТО, який керує розвитком співробітництва між державами – членами і партнерами у галузі озброєнь. ННКО визначає можливості для співпраці між державами у галузі розбудови потенціалу, у процесі закупівель військової техніки і обладнання й узгодження технічних стандартів.
Спільна робоча група з оборонно-технічного співробітництва, перше засідання якої відбулося у березні 2004 року, має на меті забезпечувати розширення співробітництва між Україною і НАТО у цій галузі. Серед поточних пріоритетів у її роботі такі:

Наукове співробітництво з тематики безпеки
Починаючи з квітня 2014 року Україна і НАТО істотно активізували співробітництво у рамках програми НАТО «Наука заради миру і безпеки» (НМБ), і сьогодні Україна є лідером за кількістю наукових грантів НАТО, здобутих її науковцями. Нещодавно затверджені науково-дослідницькі проекти спрямовано на розв’язання новітніх проблем у галузі безпеки, таких як захист від хімічних, біологічних, радіоактивних і ядерних речовин, енергетична безпека і кіберзахист. Нині ведеться робота з розроблення нового значущого проекту із гуманітарного розмінування в Україні.
Крім застосування науки у галузі захисту від тероризму і протистояння новим загрозам, співпраця з Україною також охоплює інформаційні технології, клітинну біологію і біотехнології, нові матеріали, раціональне використання природних ресурсів й співробітництво з питань розв’язання екологічних проблем, спричинених військовою діяльністю.
Україна почала брати участь у наукових програмах НАТО у 1991 році. Згодом співпраця набула нового розвитку внаслідок обміну листами про співробітництво у галузі науки і довкілля у 1999 році. Співробітництвом у цій галузі керує Спільна робоча група Україна – НАТО з питань науки і довкілля. У минулому НАТО також здійснила фінансування низки проектів, покликаних створити базову інфраструктуру комп'ютерних мереж в українських наукових і освітніх закладах з метою забезпечення їх доступом до Інтернету.

Громадська дипломатія
Український уряд повинен інформувати населення про відносини Україна – НАТО і переваги, які забезпечує співпраця з Альянсом у контексті процесу реформування в Україні. Чимало громадян України і досі не мають достовірної інформації про роль, діяльність і цілі Альянсу, а застарілі стереотипи часів холодної війни не вдається цілком викорінити. Країни – члени Альянсу співпрацюють з керівництвом України, прагнучи підвищити обізнаність населення із сучасною НАТО і краще роз’яснити, у чому полягають відносини Україна – НАТО.
Розташований у Києві Центр інформації та документації НАТО є провідною установою, яка здійснює інформування громадськості про НАТО. Центр організовує семінари і зустрічі, а також здійснює координацію візитів посадовців НАТО в Україну і представників української громадськості до штаб-квартири НАТО, маючи на меті продемонструвати в дії механізми, на яких ґрунтується партнерство.
У кожній країні-партнері посольство однієї з держав – членів НАТО визначається як контактна місія Альянсу і забезпечує канал для поширення інформації про роль і політику Північноатлантичного альянсу. Станом на сьогодні контактним посольством НАТО в Україні є Посольство Литви.
Для виконання основних положень Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору (НАТО), підписаною під час саміту в Мадриді 9 липня 1997 року, існують наступні механізми співробітництва:
Комісія Україна – НАТО (КУН) як орган робочих консультацій. КУН збирається у форматі “28+1” на рівні:
послів (Україну представляє Глава Місії України при НАТО);
міністрів закордонних справ;
міністрів оборони.
Військовий комітет (ВК) Україна – НАТО як орган робочих консультацій з суто військових питань. ВК збирається у форматі “28+1” на рівні:
начальників генеральних штабів;
військових представників (Україну представляє військовий представник Місії України при НАТО).
Спільна робоча група Україна – НАТО з питань воєнної реформи (СРГВР), започаткована з метою виконання положень Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО під егідою Політико-військового керівного комітету НАТО (ПВКК). СРГВР є постійно діючим механізмом консультацій між Україною та НАТО у форматі “28+1”. Її діяльність спрямовується на забезпечення підтримки Альянсом процесів реформування оборонної сфери нашої держави, у першу чергу – Збройних Сил України.
Спільна робоча група Україна – НАТО в галузі озброєнь підпорядковується КУН та Конференції національних керівників з питань озброєнь і діє з 31 березня 2004 року. Відповідає за визначення та координацію виконання конкретних заходів співробітництва Україна – НАТО, які належать до сфери озброєнь.
Національні координатори співробітництва України з НАТО є спеціальними представниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади України, що здійснюють заходи із співробітництва з НАТО у відповідних сферах.
Участь визначених підрозділів Збройних Сил України у Процесі планування та оцінки сил.

Досягнення максимального рівня взаємосумісності ЗС України з НАТО
1. Спрямування основних зусиль багатостороннього та двостороннього військового співробітництва у період 2015 – 2016 років на формування національних оборонних спроможностей, здатних забезпечити виконання завдань із захисту держави та сумісних за визначеними показниками з оборонними спроможностями країн-членів Альянсу. Зазначене охоплюватиме заходи з оснащення Збройних Сил України та інших військових формувань сучасним озброєнням та військовою технікою, екіпірування особового складу, заходи освіти та підготовки військ, а також передбачатиме всебічну гармонізацію проектів та програм співробітництва у багатосторонньому та двосторонньому форматі для досягнення належної синергії спільних зусиль.
2. Реалізація, на виконання рішень саміту НАТО, проектів щодо зміцнення обороноздатності держави (модернізації систем управління, зв’язку та обміну інформацією, удосконалення систем логістики та стандартизації, кіберзахист, соціальна адаптація військовослужбовців). У цьому контексті НАТО запровадить нові програми:
• з питань командування, управління, зв'язку і комп'ютеризації (С4),
• матеріально-технічного забезпечення і стандартизації,
• захисту від кіберзагроз,
• соціальної адаптації військовослужбовців та реабілітації військо-вослужбовців, які дістали поранення внаслідок бойових дій.
• стратегічних комунікацій;
• розвитку в Україні національної системи протимінної діяльності та протидії СВП.
Реалізацію цих програм планується здійснювати за підтримки 5 трастових фондів Альянсу.
Перший фонд створено для модернізації систем зв'язку та автоматизації, і припускає модернізацію можливостей систем зв'язку та автоматизації управління військами Збройних сил України відповідно до сучасних стандартів. Контрибуторами цього фонду стали Велика Британія, Данія, Канада, Німеччина, Латвія, Литва, Туреччина і Цивільний бюджет НАТО.
Другий фонд створений з метою перепідготовки та соціальної адаптації військовослужбовців і спрямований на задоволення потреб психологічної та соціальної адаптації військовослужбовців у зоні антитерористичної операції в Україні. Контрибуторами фонду стали Греція, Люксембург, Норвегія, Португалія і Туреччина.
Третій фонд стосується програми фізичної реабілітації (протезування) поранених військовослужбовців, і спрямований як на допомогу в реабілітації окремих військовослужбовців, так і на створення системи реабілітації для поранених військовослужбовців в Україні. Контрибуторами цього Трастового фонду виступили Болгарія, Словаччина і Цивільний бюджет НАТО.
Четвертий фонд спрямований на реформування систем логістики та стандартизації Збройних сил України та впровадження стандартів НАТО в Збройних силах України. Контрибуторами фонду стали Данія, Нідерланди, Польща, Туреччина, Чехія і Цивільний бюджет НАТО.
П'ятий фонд покликаний боротися з кіберзлочинністю і спрямований на розвиток систем кіберзахисту відповідно до найпрогресивніших стандартів країн-членів НАТО. Контрибуторами цього фонду стали Естонія, Румунія, Туреччина, Угорщина.
В цілому, контрибуторами Трастових фондів стали 26 зі 28 держав-членів НАТО.
3. Цілеспрямоване залучення (mission oriented) Збройних Сил України до участі у заходах освіти та підготовки НАТО, у тому числі спільних військових навчаннях у рамках нових ініціатив та програм Альянсу (Ініціатива взаємопоєднаних сил, Ініціатива взаємосумісності партнерів, Програма поглиблених можливостей) з метою досягнення взаємосумісності з військовими формуваннями країн-членів НАТО. залучення підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань до участі у Силах реагування НАТО, а також багатонаціональних військових навчаннях та заходах цивільно-військового кризового реагування.
4. Продовження роботи з імплементації проектів у рамках Ініціативи з розбудови потенціалу оборонних та безпекових інституцій, у тому числі з удосконалення національної системи військової освіти, боротьби з корупцією (building integrity), професійної підготовки цивільного персоналу сектору безпеки і оборони.

Завдання на довготермінову перспективу:

1. Проведення воєнної реформи та досягнення вимог членства НАТО.
2. Завершення військового конфлікту з Росією та відновлення територіальної цілісності України.
3. Прийняття політичного рішення про приєднання України до НАТО.
4. Отримання та виконання Плану дій щодо членства в НАТО.
5. Досягнення консенсусу серед країн-членів Альянсу про набуття Україною членства в НАТО.

Отже, просування України до членства в НАТО виявилось досить складним і суперечливим процесом. На цьому шляху були і певні зрушення і перешкоди і непоправні втрати з поверненням в минуле. Слід зазначити, що і сьогодні, після 24 років тісних стосунків з Альянсом його значення в забезпеченні національної безпеки країни до цього часу так і залишилось до кінця неусвідомленим ні українським суспільством ні його політичною елітою. Більше того, ці відносини стали предметом політичних спекуляцій в безкомпромісній боротьбі за політичну владу. Отже, наближення України до НАТО залежить від тієї ролі, яку може відіграти Альянс в забезпеченні безпеки України, а також від усвідомлення потреби в ній суспільством.
Сьогодні, в умовах російської воєнної агресії більшість українського суспільства усвідомлює нагальну необхідність членства України в НАТО. Тим не менш, правляча еліта досі немає чітко визначеної позиції з цього питання. Крім того, вона не має стратегії для членства в НАТО і чіткого плану щодо її реалізації. Одна частина еліти дивиться на перспективу членства в НАТО, як на розмінну монету для торгу з Росією, інша в якості джерела технічної і військової допомоги. І, на жаль, ті, хто має політичну волю і прагнуть привести Україну в НАТО сьогодні залишаються в меншості в коридорах влади.
В результаті невизначеності кінцевої мети, відносини України з НАТО залишаються досить спірними у зв’язку з хиткістю балансу інтересів. Тим не менш, цей процес наближення України до НАТО має поступальний характер, хоча і відбувається дуже повільно. Його розвиток свідчить, про поступове просування до більш високих рівнів двосторонніх відносин, від рівня співпраці до особливого партнерства і початку процесу набуття членства в НАТО. Потім знову українсько-натовські відносини зазнали явного регресу повертаючись від євроатлантичної інтеграції до конструктивного партнерства. Від тепер ми знову рухаємось по колу від конструктивного до особливого партнерства, чи до другої спроби наблизитись до членства в НАТО.
Але, щоб друга спроба не закінчилася ще одним фіаско, у політичній владі повинна бути українська національна еліта, яка здатна провести необхідні реформи і домогтися членства в НАТО для України.