Switch to desktop

СТРАТЕГІЯ БЕЗПЕКИ НА МОРІ: СУЧАСНІСТЬ І ПЕРСПЕКТИВИ

Успішність захисту України з морських напрямків від підступного ворога – Російської Федерації, як і сім років тому, визначально залежить від національної морської сили та підтримки НАТО у Чорноморському регіоні.


 

04 07 21 якимяк

Вумовах, коли Росія продовжує гібридну війну проти України, зокрема й на морі, важливим аспектом є обґрунтоване обрання і своєчасна реалізація стратегії боротьби на морі, тобто морської безпекової стратегії. Її формування є відповідальністю вищого воєнно-політичного керівництва держави та повсякчасною справою військових керівників, військово-морських теоретиків, командувачів, командирів.

Морська стратегія ворога
Зовсім недавно, у квітні 2021 року, Російська Федерація вкотре продемонструвала основні складові власної технології гібридної війни проти України та НАТО. Протягом відносно короткого часу було здійснено міжтеатровий маневр військами і нарощено угруповання сил на кордоні з Україною на понад 100 тисяч особового складу. З урахуванням заходів щодо мілітаризації тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя у 2014-2021 рр. та проведених заходів у квітні 2021 року відстежувалось значне нарощування оперативних (бойових) спроможностей Чорноморського флоту та міжвидового угруповання сил РФ у Криму.
Ударні спроможності противника у Чорноморському регіоні з нанесення ураження наземним об’єктам на дальність до 1500 км зросли у понад 5 разів та досягли сумарного умовного ракетного залпу у 104 ракети комплексу “Калібр”. Загальна кількість кораблів-носів крилатих ракет складає 16 одиниць, з них: фрегатів проєкту 11356 – 3 од., підводних човнів проєкту 636.3 – 6 од., малих ракетних кораблів проєкту 21631 – 4 од., патрульних кораблів проєкту 22160 – 3 од.
Десантні спроможності противника з урахуванням перебазування сил з Північного флоту і Каспійської флотилії у квітні 2021 р. зросли майже у 2 рази та забезпечують висадку військ десанту складом до 5600 осіб, 70 танків і 90 бойових броньованих машин. Загальна кількість десантних кораблів і катерів склала 32 одиниці, з них: великих десантних кораблів проєкту 775 – 7 од. та проєкту 1171 – 3 од.; десантних катерів проєкту 11770 – 9 од., проєкту 21820 – 2 од., проєкту 1176 – 1 од.; десантно-штурмових катерів проєкту 03160 – 12 од.
Кожному експерту зрозуміло, наскільки значними є такі спроможності і для чого вони створюються.

 

Чи відбуваються зміни у небезпеках і загрозах на морі?

З часу початку збройної агресії РФ проти України постійно зростають її негативні наслідки на безпековий стан, національну економіку, реальні і потенційні можливості кожного громадянина України із забезпечення належного рівня життя. За поглядами вітчизняних і закордонних експертів та виходячи з аналізу розвитку безпекової ситуації в Азово-Чорноморському регіоні у сучасних умовах до основних поточних та прогнозованих загроз національній і міжнародній безпеці слід віднести у першу чергу такі:
триваюча тимчасова окупація Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, прилеглих до них ділянок територіального моря і виключної (морської) економічної зони України та обумовлене нею постійне зростання обсягу економічних втрат держави;
посилення угруповань військ РФ у регіоні, зокрема у Криму, та підвищення імовірності вторгнення військ противника у разі не досягнення ним цілей гібридних дій (або “стратегії обмежених дій” – у термінах російських військових фахівців);
зростання масштабів перешкоджання РФ вільному судноплавству, у тому числі міжнародному, в Чорному й Азовському морях та Керченській протоці та обумовлене цим зниження рівня економічної привабливості регіону і, відповідно, здійснення негативного впливу на економіку причорноморських держав;
розширення масштабів та наслідків гібридних дій РФ в регіоні, збільшення негативного впливу на соціально-економічну обстановку у приморських районах та суттєве зниження показників морської економічної діяльності України.
Так, наприклад, за інформацією ДП “Адміністрація морських портів України” Мінінфраструктури з початком збройної агресії РФ економічні втрати морських портів Бердянськ та Маріуполь склали:
обсяги переробки вантажів в портах скоротились на 50% – з 17662,92 тисяч тон у 2013 році до 9175,73 у 2020 році;
кількість вантажних суден, які здійснюють регулярні рейси до портів, зменшилась на 144 судна, що обумовлено, у першу чергу, обмеженнями, які виникли у зв’язку побудованим РФ мостом через Керченську протоку та зменшенням максимальної габаритної висоти судна над водою до 33 м.
Водночас, слід зазначити, що можливо найбільші збитки Україна несе від втрати доступу до нафтогазових родовищ на шельфі. Загальний обсяг незаконного видобутого РФ газу за період з 2014 по 2019 роки складає близько 9,4 млрд м3, обсяг прогнозованого видобутку до 2025 року – 9,5 млрд м3 (за даними, наведеними у дослідженні Вдовицького Є.А.). У грошових коштах, з урахуванням середньої ціни газу у 200 дол. США за 1000 м3, понесені Україною збитки складають близько 1,88 млрд дол.США, а прогнозовані збитки до 2025 року – 1,9 млрд дол. США.
Зрозуміло, що вказані вище небезпеки і загрози обумовлюють необхідність всебічного реагування на них з боку України та міжнародного співтовариства, у тому числі із застосуванням воєнної сили.

 

Як ми реагуємо і наскільки це ефективно?

Завдяки активному та непрогнозованому противнику динаміка і якість прийняття та впровадження рішень, що реалізуються у сфері національної безпеки на морі протягом останніх років, значно зросли. Відроджуються, хоча й дуже повільними темпами, військово-морські спроможності України. Набув значної динаміки процес формування стратегій і їх впровадження. В посилення положень Морської доктрини України на період до 2035 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 2009 р. № 1307 (із змінами, внесеними згідно з постановою від 18 грудня 2018 р. № 1108), тільки протягом останнього року введено в дію низку нових стратегічних документів держави, в яких містяться аспекти безпеки на морі, зокрема:
Стратегія національної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 14 вересня 2020 р. №392/2020;
Стратегія воєнної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 25 березня 2021 р. №121/2021;
Стратегія деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, затверджена Указом Президента України від 24 березня 2021 р. № 117/2021;
Річна національна програма під егідою Комісії Україна – НАТО на 2021 рік, затверджена Указом Президента України від 11 травня 2021 р. № 189/2021;
Доктрина “Військово-Морські Сили Збройних Сил України”, затверджена Головнокомандувачем Збройних Сил України 19 січня 2021 р.
Так, у Стратегії національної безпеки України серед поточних і прогнозованих загроз національній безпеці (розділ ІІ, п. 17) визначено, що “…РФ, продовжуючи гібридну війну, системно застосовує політичні, економічні, інформаційно-психологічні, кібер- і воєнні засоби. …Зростає мілітаризація територій тимчасово окупованої АРК та м. Севастополя. Зберігається загроза з боку РФ вільному судноплавству у Чорному та Азовському морях, Керченській протоці”. У Стратегії воєнної безпеки України зазначено, що одним з найбільш загрозливих аспектів є “…ймовірність дестабілізації ситуації у Чорноморському регіоні… внаслідок: тимчасової окупації РФ частини території Грузії і України; мілітаризації РФ тимчасово окупованої території АРК та м. Севастополя; …перешкоджання РФ вільному судноплавству в Чорному і Азовському морях…”. У документі також визначено, що “… Така агресивна зовнішня і воєнна політика РФ загрожує національній безпеці України та інших держав… Чорноморського регіону, може призвести до подальшої ескалації збройної агресії проти України та спровокувати міжнародний збройний конфлікт у Європі”.

В чому полягає національна морська ідея?

Важливо зазначити, що у новому засадничому документі – Доктрині “Військово-Морські Сили Збройних Сил України”, на підставі попередньо проведених у Національному університеті оборони України досліджень та впровадженої у 2019 році Тимчасової доктрини застосування ВМС ЗС України, закріплено фундаментальні положення щодо національної морської ідеї та національних цінностей на морі, які є визначальними засадами для формування національних інтересів та стратегії їх захисту на морі.
У вказаному документі зазначено: “Національна морська ідея як складова української національної ідеї деталізує її в частині, що стосується розуміння ролі морських просторів для української нації та держави в минулому і майбутньому. Українська національна морська ідея полягає в тому, що доступ до Чорного та Азовського морів, а через них – до інших районів Світового океану, а також володіння морським середовищем та його використання як у минулому, так і в сучасних умовах, мають життєво важливе значення для забезпечення безпеки, зростання добробуту та прогресивного розвитку української нації й України як морської держави”.
До основних національних цінностей України на морі у вказаній Доктрині віднесено наступні: “володіння Україною морськими просторами, що прилягають до її сухопутної території; вільний доступ України до ресурсів Світового океану; свобода використання Україною морських просторів та океанів відповідно до норм міжнародного морського права”. Наведені національні цінності на морі обумовлюють визначення національних інтересів на морі у конкретний історичний період.
Водночас, слід зазначити, що кропітка робота провідних фахівців України у галузі морської безпеки із залученням закордонних експертів триває, адже противником здійснюються чергові акти збройної агресії та відбувається значний негативний вплив на національну економіку України й інші сфери діяльності. Одним з прикладів такої роботи фахівців є проведення щорічного Міжнародного наукового форуму “Морська стратегія держави. Розвиток та реалізація морського потенціалу України”, який відбувся 19–20 травня 2021 року у Національному університеті оборони України. У ході форуму, у комбінованому форматі – в аудиторіях та дистанційно, було проведено 2 науково-практичні конференції та 3 круглі столи. У них прийняли участь представники Офісу Президента України, Верховної Ради України, Апарату Ради національної безпеки і оборони України, Міністерства оборони України, інших міністерств і відомств, Національного інституту стратегічних досліджень, Національної академії наук України, інших науково-дослідних установ та закладів вищої освіти, провідні вітчизняні та закордонні експерти, всього – понад 110 учасників, у тому числі з 7 іноземних держав – США, Данії, Норвегії, Швеції, Болгарії, Литви та Грузії. Робота цьогорічного форуму була цілеспрямована на виконання поставлених керівництвом Міністерства оборони України, зокрема заступником Міністра оборони з питань європейської інтеграції, завдань щодо визначення:
загроз в Азово-Чорноморському регіоні та варіантів реагування на них;
шляхів нарощування потенціалу стримування на морі;
заходів розвитку партнерства, регіонального співробітництва та реалізації можливостей Кримської платформи.
У попередньо проведених дослідженнях та у роботі форуму було враховано кращі напрацювання закордонних експертів. В теперішній час фахівцями країн-членів НАТО та провідними дослідницькими організаціями світу продовжується пошук ефективних технологій протидії гібридному впливу на морі та шляхів забезпечення безпеки у Чорноморському регіоні. До найбільш комплексних закордонних праць та новітніх стратегічних документів з даної тематики, які було враховано, відносяться такі:
Russia, NATO, and Black Sea Security Strategy (RAND Corporation, Stephen J. Flanagan and Irina A. Chindea, 2019);
A Black Sea Agenda for the Biden Administration (Center for European Policy Analysis, Black Sea Working Group, Lauren Speranza, Miruna Sirbu, 2020);
Handbook On Maritime Hybrid Threats: 10 Scenarios and Legal Scans (European Center оf Excellence for Countering Hybrid Threats, Working Paper 5, 2019).
Advantage at Sea: Prevailing with Integrated All-Domain Naval Power, Tri-service strategy (Department of the US Navy, 2020 р.).
The Black Sea … or a Black Hole? A 12-step Program (Center for European Policy Analysis, Ben Hodges, 2021).
За підсумками форуму було опрацьовано та надіслано до Міністерства оборони України інформаційно-аналітичну доповідь, в якій надано рекомендації для формування відповідних аспектів оборонної та безпекової політики.

 

Стратегія забезпечення безпеки на морі

Для запобігання і нейтралізації загроз в Азово-Чорноморському регіоні, як вважають вітчизняні експерти, вважається доцільним обрання такого варіанту реагування, який би забезпечував стримування РФ від ескалації конфлікту, нейтралізацію негативного гібридного впливу на Україну з морських напрямів, відновлення суверенітету і територіальної цілісності України, контролю над усіма ділянками територіального моря і виключної (морської) економічної зони України в Чорному та Азовському морях, забезпечення міжнародної безпеки у регіоні спільно з іноземними партнерами. Такий варіант повинен передбачати широку міжнародну співпрацю, здійснення спільних дій та, у першу чергу, – нарощування Україною власного потенціалу стримування, зокрема й на морі.
Для забезпечення національної безпеки України, зокрема в умовах збройної агресії РФ та ведення нею гібридних дій у Азово-Чорноморському регіоні, передбачається реалізовувати функцію стримування як одну з основних засад, на яких ґрунтується Стратегія національної безпеки України.
Потенціал стримування в діях на морі передбачає, у першу чергу, розвиток військово-морських спроможностей України, зокрема: оперативних (бойових) спроможностей ВМС ЗС України, оперативно-службових спроможностей Морської охорони ДПС України, спроможностей національної економіки України, зокрема оборонно-промислового комплексу, інфраструктури, та інших спроможностей держави, необхідних для ефективного захисту національних інтересів на морі. Окрім того, для забезпечення ефективного управління розвитком спроможностей необхідно мати відповідні спроможності держави щодо моніторингу, координації та управління процесами розвитку і реалізації спроможностей.
Однією з визначальних складових оперативних (бойових) спроможностей ВМС ЗС України є спроможності морського озброєння і військової техніки (ОВіТ). Як засвідчив проведений аналіз, забезпечення необхідного рівня спроможностей можливо досягти за такими варіантами: перший – виробництво морського ОВіТ в Україні; другий – закупівля морського ОВіТ закордоном; третій – комбінований. З аналізу закордонного досвіду оснащення морським ОВіТ (Туреччина, Ізраїль, Республіка Корея та ін.) найбільш раціональним є третій варіант, який передбачає виробництво значної частини ОВіТ на підприємствах України та закупівлю новітніх зразків і технологій у країн-партнерів. Переваги третього варіанту: можливість відносно швидкого придбання необхідних зразків і технологій закордоном та розвиток вітчизняних спроможностей і національної економіки.
З урахуванням комбінованого варіанту оснащення ВМС ЗС України морським озброєнням вважається доцільним продовження виконання угод з іноземними партнерами щодо будівництва (придбання) морських платформ та безпілотних комплексів: корветів класу “Ada” (спільно з Туреччиною); ракетних катерів типу Р-50 (спільно з Великобританією); протимінних кораблів типу “Sandown” (отримання від Великобританії); патрульних катерів типу “Island” та “Mark-VI” (отримання від США); безпілотних авіаційних комплексів типу “Bayraktar TB2” (отримання від Туреччини). Для подальшого розвитку спроможностей ВМС ЗС України важливим питанням є придбання: малих (надмалих) підводних човнів; берегових комплексів радіотехнічної розвідки з дальністю викриття об’єктів до 400 км; мобільних радіолокаційних станцій виявлення надводних цілей.
За поглядами фахівців розвиток ударних спроможностей доцільно здійснювати за рахунок придбання ракетних комплексів вітчизняного виробництва типу “Нептун” та створення системи цілевказівки з використанням спроможностей інформаційної платформи “Дельта” і безпілотних авіаційних комплексів типу “Bayraktar TB2”. Для забезпечення ефективності ураження сил противника за межами зони ураження берегового ракетного комплексу передбачати оснащення основних морських платформ (корветів, ракетних катерів) ракетним комплексом морського базування.
Водночас, з метою реалізації концепцій асиметричного впливу на противника та створення конкурентоспроможних високотехнологічних систем озброєння доцільним є створення (закупівля) у середньостроковій і довгостроковій перспективі морських роботизованих систем (комплексів) військового призначення. Для цього протягом останніх років з урахуванням передового іноземного досвіду (США, Ізраїль, Японія та ін.) уже здійснено відповідні вітчизняні напрацювання та є певний науково-технічний і виробничий потенціал. Так, кафедрою Військово-Морських Сил Національного університету оборони України було виконано науково-дослідну роботу та надано командуванню національного військового флоту проєкт концепції оснащення морськими роботизованими системами (комплексами). Цим же колективом дослідників продовжується робота щодо визначення оперативно-тактичних вимог до перспективних зразків морських роботизованих комплексів. Слід зазначити, що в сучасних умовах в Україні значним науково-технічним потенціалом у створенні автоматизованих підводних апаратів володіє Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова, що має у своєму складі відповідні наукові підрозділи.

 

Удосконалення системи управління морською безпекою

Для забезпечення розвитку спроможностей держави щодо моніторингу, координації та управління процесами розвитку і реалізації спроможностей пропонується розробити та запровадити комплексний підхід до забезпечення національної безпеки на морі, для чого опрацювати проєкт Стратегії морської безпеки України та одночасно включити її до переліку документів, що розробляються за сферами безпеки згідно Закону України “Про національну безпеку України” від 21 червня 2018 року № 2469-VIII (з внесенням відповідних змін до нього). Цей підхід базується й на значному закордонному досвіді. Так, в НАТО, ЄС, провідних світових та сусідніх морських державах розроблено, введено в дію та реалізуються такі стратегії (концепції):
Стратегія морської безпеки ЄС (European Union Maritime Security Strategy, 2014);
Морська стратегія НАТО (Аlliance Maritime Strategy, 2011 р.);
Національна стратегія морської безпеки Великобританії (The UK National Strategy for Maritime Security, 2014 р.);
Стратегічна концепція морської безпеки Польщі (Strategiczna Koncepcja Bezpieczenstwa Morskiego Rzeczypospolitej Polskiej, 2017).
Також, слід зазначити, що Річною національною програмою під егідою Комісії Україна – НАТО на 2021 рік, затвердженою Указом Президента України від 11 травня 2021 року № 189/2021, згідно Цілі 2.3.6. (Національні інтереси та економічні зони України на морі захищено) передбачено розроблення Державної морської стратегії зі строком виконання — 2022 рік.
Окрім того, для забезпечення постійного моніторингу безпекової обстановки на морі та виконання прийнятих рішень у даній сфері передбачити створення відповідно органу при Президенті України (із забезпеченням його функціонування за рахунок Апарату Ради національної безпеки і оборони України) – Національної морської ради (комісії, комітету). Створення та діяльність такого органу дозволить на систематичній основі забезпечувати адекватні та своєчасні дії на морі для протидії противнику.

 

Безпекова складова Кримської платформи

В умовах створення такого механізму міжнародного впливу на державу-агресора, як Кримська платформа, виникла необхідність чіткого формування її безпекових засад.
За поглядами вітчизняних фахівців, під час формування спільних з партнерами підходів до забезпечення безпеки в Азово-Чорноморському регіоні необхідно враховувати такі пріоритетні національні інтереси та інтереси інших держав:
всеосяжне відновлення функціонування у повному обсязі фундаментальних норм, звичаїв та принципів міжнародного морського права в Азово-Чорноморському регіоні;
відновлення та повномірне надання вільного доступу держав до вод відкритого моря у межах Чорного та Азовського морів;
поновлення і всебічне забезпечення свободи судноплавства в Чорному та Азовському морях відповідно до Конвенції з морського права 1982 р.;
створення умов в Азово-Чорноморському регіоні для забезпечення безпеки і оборони причорноморських держав, у тому числі спільними зусиллями та спільно з НАТО, від агресивних дій (актів збройної агресії, порушень міжнародного права та ін.) з боку РФ;
повне відновлення можливості плавання через Керченську протоку, незаконно захоплену РФ в України, суден згідно стандартів PANAMERICAN, які обмежені на даний час висотою мосту, зведеного і введеного в експлуатацію РФ в протоці у 2018 році;
повне відновлення контролю Грузії над захопленими РФ у 1992-2008 рр. сухопутними територіями та прилеглими до них ділянками територіального моря, внутрішніх морських вод, виключної (морської) економічної зони в Чорному морі;
повне відновлення контролю України над захопленими РФ у 2014 році територією Кримського півострова (АРК Крим, м. Севастополь), окремих районів Луганської і Донецької областей та прилеглими до них ділянками територіального моря, внутрішніх морських вод, виключної (морської) економічної зони в Чорному та Азовському морях, Керченській протоці;
відновлення відповідно до норм Конвенції ООН з міжнародного права 1982 р. статусу вод Азовського моря, зокрема забезпечення повної юрисдикції над відповідними частинами моря з боку України та РФ згідно адміністративних меж колишніх республік СРСР – УРСР та РСФСР і згідно норм розподілу і визначення меж відповідно до норм Конвенції;
надання з боку РФ повної компенсації Україні і Грузії згідно вимог міжнародного права за нанесену шкоду, захоплені і використані ресурси Грузії та України з моменту встановлення РФ контролю над захопленими нею територіями (акваторіями, шельфом) до моменту повного їх звільнення.

 

Спільна стратегія безпеки у Чорноморському регіоні (Cooperative Black Sea Security Strategy)

Як за поглядами закордонних, так й вітчизняних експертів, для забезпечення ефективності спільних дій у регіоні необхідно сформувати і реалізовувати Спільну стратегію безпеки у Чорноморському регіоні (Cooperative Black Sea Security Strategy). Метою спільних дій пропонується мати: забезпечення визначеного рівня міжнародної, коаліційної (союзної) безпеки та національної безпеки причорноморських держав, зокрема зупинення масштабних порушень РФ прав людини на тимчасово окупованих територіях Грузії, України та інших держав, відновлення їх територіальної цілісності згідно Гельсінського акту від 1 серпня 1975 р., припинення порушень міжнародного права та забезпечення морської безпеки.
Вказана Стратегія за призначенням повинна бути безпековою (за усіма сферами) та за просторовим охопленням – регіональною. Структура Стратегії має включати: вступ (або загальні положення); зміни у безпековій обстановці; пріоритетні національні (союзні) інтереси; цілі та завдання; заходи щодо виконання завдань (за відповідними сферами і напрямками); основні заходи з розвитку необхідних спроможностей та всебічного забезпечення; розподіл повноважень, організація забезпечення, порядок імплементації і моніторингу виконання (за визначеними індикаторами).
В межах Стратегії серед основних заходів у воєнній сфері слід передбачити такі:
забезпечення цілорічної безперервної військово-морської присутності визначеного складу військових кораблів нечорноморських держав НАТО і країн-партнерів (перш за все, кораблів з відповідними ударними і спеціальними спроможностями) у форматі “24/7/365” (18 почергових ротацій сил, послідовно протягом року);
забезпечення охоплення спільними заходами (навчання, бойові патрулювання, спостереження та ін.) до 100% площі визначених районів обох морів (в усіх частинах Чорного та Азовського морів, у тому числі центральній та північно-східній частині Чорного моря;
запровадження і постійне проведення (з урахуванням наведених вище положень) таких спільних операцій:
морських безпекових операцій (бойова служба, бойове патрулювання) згідно стандартів НАТО;
операцій з контролю за судноплавством та дотриманням норм міжнародного морського права, особливо щодо суден, що порушують законодавство України і відвідують Крим (несанкціоновані заходи/виходи до/з портів Криму), проведення доглядових операцій та арештів суден-порушників.
операції з примушення до миру (у разі отримання резолюції/мандату РБ ООН) та відновлення контролю над тимчасово окупованими територіями та водними просторами України і Грузії.
Для забезпечення поступовості та результативності процесу формування Спільної стратегії безпеки у Чорноморському регіоні, пропонується розроблення та запровадження Стратегії здійснювати згідно стандартів НАТО, зокрема методології та кращих практик держав-членів Альянсу. Для формування Стратегії створити та організувати роботу координаційної групи і спільних робочих груп (за сферами, напрямками) із залученням: представників від України, США, Болгарії, Румунії, Туреччини, Грузії, органів управління НАТО; експертів міжнародних і національних (державних і недержавних) дослідницьких організацій у різних сферах безпеки та оборони. Опрацьований проєкт Стратегії надати на розгляд профільних структур і керівництва НАТО та забезпечити його подальшу імплементацію. Для впровадження Стратегії передбачити:
розроблення Плану реалізації Стратегії на відповідний період (на рік або інші визначені періоди);
постійний моніторинг виконання даного плану та досягнення цілей за визначеними показниками (індикаторами) з доповіддю керівництву та корегуванням планів;
здійснення випереджувального забезпечення розвитку та утримання необхідних спроможностей для реалізації плану, у тому числі підготовку людських ресурсів.
Важливим аспектом спільної діяльності є підвищення ефективності міжнародно-правового забезпечення захисту національних інтересів України та міжнародної безпеки в Азово-Чорноморському регіоні. Для цього пропонується передбачити такі заходи:
опрацювати та внести зміни до Законів України, що визначають межі внутрішніх вод і територіального моря України, стосовно визначення серединної лінії та, відповідно, розмежування вод у Чорному та Азовському морях;
внести пропозиції щодо повного призупинення судноплавства у територіальному морі навколо Кримського півострова, окрім морських шляхів (коридорів), які мають міжнародне значення;
розпочати примусову переговорну процедуру під егідою ООН проти РФ з метою делімітації державного кордону України на морі в районах, що межують з територією РФ у Чорному та Азовському морях і Керченській протоці.

 

Пріоритети Кримської платформи у безпековій сфері

В межах заходів щодо формування і функціонування Кримської платформи та з урахуванням її головної мети, а саме – деокупації АР Крим та м. Севастополь, повернення півострова під контроль України та відновлення й захисту прав громадян України – жертв окупації, пропонуюється:
опрацювати та надати до проєкту Декларації, яку передбачається схвалити за підсумками установчого саміту Кримської платформи 23 серпня 2021 року, перелік загроз національній і міжнародній безпеці у воєнній сфері внаслідок діяльності Російської Федерації у Чорноморському регіоні та спільні заходи протидії вказаним загрозам;
з урахуванням важливості безпекових та оборонних питань у функціонуванні Кримської платформи серед уже запропонованих рівнів її діяльності (найвищий рівень – глави держав та урядів; рівень міністрів закордонних справ; рівень міжпарламентського співробітництва; рівень експертної мережі за участі українських і міжнародних неурядових організацій) передбачити рівень взаємодії керівників та робочих груп міністерств оборони держав та інших силових (безпекових, правоохоронних) структур;
до заходів у рамках Кримської платформи, що передбачають сприяння захисту та відновлення прав жертв збройної агресії РФ, у тому числі розроблення механізмів швидкого реагування для оперативної та скоординованої відповіді держав-учасниць та міжнародних організацій на порушення Російською Федерацією міжнародного права, прав людини та міжнародного гуманітарного права у тимчасово окупованому Криму та в регіоні, додати відповідні заходи з реагування на порушення нею норм міжнародного морського права, у першу чергу щодо свободи судноплавства, дотримання імунітету військових кораблів, а також виконання вимог щодо заборони використання портів Криму, які визначені національними нормативно-правовими актами України;
вжиття заходів щодо повернення майна держави Україна, її громадян і юридичних осіб, зокрема майна Міністерства оборони та Збройних Сил, у тому числі озброєння, військової техніки, об’єктів інфраструктури та іншого майна Військово-Морських Сил Збройних Сил України, яке було незаконно захоплене у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації та тимчасовою окупацією території України;
у разі неможливості чи визначення Україною недоцільності повернення майна Міністерства оборони та Збройних Сил, у тому числі озброєння, військової техніки, об’єктів інфраструктури та іншого майна Військово-Морських Сил Збройних Сил України, яке було незаконно захоплене у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації та тимчасовою окупацією території України, вимагати від Російської Федерації компенсації вартості цього майна та втраченої вигоди внаслідок його незаконного відчуження, зокрема компенсації втраченої вигоди через неможливість використання за призначенням захоплених військових кораблів Збройних Сил України, іншого озброєння, військової техніки, об’єктів інфраструктури та майна у період тривання збройної агресії Російської Федерації та виникнувших у зв’язку з цим додаткових потребах у такому майні і об’єктах, а також пов’язаних з цим збитках і витратах, у тому числі у фінансових коштах;
здійснення постійного моніторингу Міністерством оборони України та Збройними Силами фактів протиправного заволодіння, користування та розпоряджання Російською Федерацією, її окупаційною адміністрацією майном і об’єктами інфраструктури Міністерства оборони та Збройних Сил, у тому числі земельними ділянками, на тимчасово окупованій території та формування доказової бази з метою захисту порушених прав та законних інтересів у судовому порядку, посилення санкцій;
планування та виконання заходів щодо збору та документування у Міністерстві оборони і Збройних Силах фактів мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя з боку Російської Федерації, здійснення нею негативного впливу на регіональну і міжнародну безпеку та свободу судноплавства в акваторіях Чорного і Азовського морів, порушення інших норм міжнародного морського права;
проведення заходів щодо участі Міністерства оборони та Збройних Сил в частині, що стосується, у створенні і наповненні реєстру заподіяної шкоди державі Україна, її громадянам і юридичним особам у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації та тимчасовою окупацією території України;
визначення (уточнення) та розвиток спроможностей Збройних Сил, інших складових сил безпеки і оборони України, необхідних для виконання завдань щодо деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та встановлення контролю над прилеглими до них ділянками територіального моря і виключної (морської) економічної зони України, планування діяльності з виконання зазначених завдань.
Важливими аспектами впровадження рішень Кримської платформи у безпековій сфері будуть мати заходи щодо:
формування та проведення спеціалізованих курсів підготовки персоналу, визначених військових частин і підрозділів Збройних Сил України та інших складових сил оборони для виконання покладених на них завдань у ході деокупації та реінтеграції з урахуванням досвіду проведення АТО, ООС, заходів забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі збройній агресії РФ та стримування, міжнародних операцій із підтримання миру і безпеки;
планування та проведення наукових досліджень у Міністерстві оборони та Збройних Силах щодо виконання покладених на них завдань у ході деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та постконфліктного врегулювання.
Реалізація наведених вище рекомендацій, що опрацьовані вітчизняними і закордонними експертами, сприятиме захисту національних інтересів України на морі та забезпечення міжнародної безпеки у Азово-Чорноморському регіоні в умовах триваючої збройної агресії РФ проти України.

Яким’як С.В., капітан 1 рангу, кандидат військових наук, доцент, начальник кафедри Військово-Морських Сил Національного університету оборони України