Switch to desktop

Війна і вина

voennaya silaЩоб зрозуміти, як відбивати російську агресію, необхідно сформувати концепцію — які основні загрози створює російська армія для України і яким буде характер бойових дій. На основі перебігу бойових дій у 2014—2015 рр. спробую спрогнозувати подальші події на фронті та ймовірні загрози і проблеми. Чи можливий мир на Донбасі Мета Путіна — дестабілізація України, створення проросійського вектора української влади, легітимація захоплення Криму та окупації Донбасу. А це можливо тільки в тому разі, якщо Україна офіційно визнає такий стан речей. Тому в нинішній політичній конфігурації мир недосяжний.

Навряд чи буде міцним і перемир'я. Адже Росія не визнає окупації Донбасу, а делімітувати кордон із бандитами Україна не може, — це означатиме визнання російських найманців Захарченка і Плотницького самостійною стороною конфлікту. Проконтролювати умови перемир'я й відведення важких озброєнь від лінії розмежування можуть тільки миротворчі сили — причому значної чисельності. Але ЄС і Америка поки що не готові до введення миротворців. Миротворцями мають стати самі українські війська. А отже, нам треба боротися. Конфлікт низької інтенсивності вигідний Путіну, — війна дозволяє підтримувати кризу в Україні й відтинає її від інвестицій, відтягує ресурси.

Оскільки прямим військовим вторгненням усю Україну захопити Кремлю вже не по зубах, Росія розраховує на розхитування внутрішніх проблем та проведення локальних атак. Санкції Заходу почали працювати, і наслідки повноцінного вторгнення для режиму Путіна непередбачувані. Росія — не СРСР. І її ресурси для ведення широкомасштабної війни дуже обмежені. Для того, щоб війна припинилася, або Україна має виконати вимоги Путіна, або Росія почне зазнавати таких втрат, які робитимуть продовження бойових дій невигідним. Щоб закінчити війну, потрібна радикальна зміна обстановки як у військовій, так і в політичній, економічній та інформаційній сферах. Хтось один повинен перемогти, а другий — змиритися зі своєю поразкою. Імовірні напрямки ударів російської армії та характер бойових дій Насправді, виходячи з описаної стратегії Путіна, для російського командування не має значення просування на якомусь одному конкретному стратегічному напрямку. Так, їм цікавий Маріуполь. Але насправді очевидно, що пріоритетна мета РФ у війні — завдати поразки нашим бойовим частинам. Втрата боєздатності, особливо внаслідок оточення українських військ під Ізвариним, Іловайськом, 32-м блок-постом, у Донецькому аеропорту, Дебальцевому, призводить до великих втрат українських військ у людях та техніці, дозволяє завдати морально-психологічної шкоди, а також захопити значну територію. Безперечно, подальша військова стратегія противника також становитиме собою серію локальних наступів. Нині, під час чергового перемир'я, противник вестиме розвідку боєм, щоб виявити "точки зв'язності" українського фронту.

Тобто ті об'єкти, де російські загони можуть нав'язати нам бій на вигідних для себе умовах. У кожному разі, бої точитимуться в урбанізованій місцевості, оскільки міста й села — це природні осередки оборони та вузли комунікацій. Пріоритетними напрямками ударів ворога можуть бути Щастя, Станиця Луганська, Попасна, Артемівськ, Авдїївка, Піски, Волноваха, Маріуполь. За аналогією з попередніми "перемир'ями", противник активізує бойові дії, проводитиме дорозвідку наших позицій, з'ясовуватиме рівень боєздатності наших військ та зосереджуватиме свої сили для удару. Атаки будуть локальні.

Російські війська вторгнення воюватимуть у другому ешелоні противника, виступатимуть як ударні частини, мобільні резерви, а також здійснюватимуть вогневу підтримку артилерією, забезпечуватимуть радіоелектронну й артилерійську розвідку. Російське командування намагається проводити наступальні операції, тільки зберігаючи ініціативу, в умовах сприятливої для себе тактичної обстановки. Життя найманців із другорозрядних підрозділів для росіян не мають значення. Під час оборони Дебальцевого українські частини доповідали про, щонайменше, п'ять випадків атаки ворожої піхоти на наші опорні пункти вдень, у повний зріст, очевидно ненавчених підрозділів. До речі, такі ж лобові атаки фіксувалися восени 2014-го в Донецькому аеропорту. Другорозрядні частини повинні доводити свою боєздатність і ефективність у бою, і тих, хто виживає й показує, що здатен успішно боротися, переводять в ударні підрозділи, які ведуть постійні бойові дії. Кваліфіковані військові спеціалісти отримують зарплату, цілком конкурентоспроможну, порівняно з приватним сектором у Росії, тому в умовах кризи російські вербувальники поки що мають резерв для поповнення. Оскільки на війну вербують добровольців, це дозволяє приховувати реальні втрати і знизити невдоволення суспільства великими жертвами.

Активізація бойових дій відбудеться наприкінці весни, коли поля Донбасу знову вкриє "зеленка", і це забезпечить потаємність переміщення військ. Сили противника на Донбасі На цей час усе управління, зв'язок, логістика загонами найманців перебувають у руках російського командування. З огляду на різке посилення боєздатності українських військ і набуття бійцями та молодшими командирами значного бойового досвіду, росіяни реорганізували банди найманців у регулярні бронетанкові та піхотні підрозділи. Росіяни сформували з банд найманців 7 частин, названих бригадами й батальйонами. Вони вибудували систему управління, надали найманцям чималий командний склад із "відпускників" ЗС РФ, організували системне комплектування — створили ударні підрозділи виключно з добровольців, переважно російських військових спеціалістів із бойовим досвідом та кваліфікацією.

А основна маса, в якій понад половину становлять завербовані місцеві жителі, входить до складу піхотних підрозділів із різним рівнем боєздатності, які в основному можуть вести тільки партизанські дії, здійснювати зачистки та охорону тилу. Таким чином, у бригаді найманців може бути кілька тисяч чоловік, але ядром у ній є ротно-тактична група, посилена своїми танками, бронетехнікою, гаубицями, мінометами, протитанковими гарматами, яка бере участь у більшості бойових операцій бригади. Зараз найманці з допомогою поставок техніки та живої сили з РФ поспіхом відновлюють боєздатність після великих втрат у боях під Дебальцевим та в Донецькому аеропорту. Однак стратегічна стійкість ворога пояснюється наявністю на Донбасі регулярних частин ЗС РФ. Одночасно в бойових місіях в Україні беруть участь не менше 5—6 батальйонно-тактичних груп регулярних військ РФ.

Ці групи формуються на базі кадрових бригад, зі складу яких вербуються контрактники, сержанти й офіцери. Більшість, звісно, воює не за бажанням, а за наказом. Російські війська стоять у другому ешелоні. Їхнє завдання — прикриття тилів та флангів ударних угруповань найманців, вони є резервом на випадок прориву українських військ, ведуть багато видів технічної розвідки, радіоелектронної боротьби, здійснюють вогневу підтримку силами самохідної й реактивної артилерії, у тому числі крупнокаліберних систем. Також Росія розгорнула на Донбасі сучасну систему армійської ППО, таким чином, російська армія діє під "парасолькою" ППО. Прикладом взаємодії російських військ і найманців є Дебальцеве. У першій лінії російські частини воювали тільки на ключовій ділянці наступу — у Нижньому Лозовому, Калинівці, Логвиновому. Там спроби українських підрозділів деблокувати плацдарм були відбиті частинами російської 5-ї окремої танкової бригади з Улан-Уде (Бурятія). Російські війська були виведені на передові позиції тільки після того, як передові загони найманців пробралися в Калинівку і Логвинове та забезпечили безперешкодне просування російських частин. А ось контратаки українців відбивали вже росіяни — перебуваючи в тактично вигідних умовах. Аналогічна схема взаємодії і можливої прямої участі російських регулярних військ у діях на фронті використовуватиметься впродовж усього 2015 р. За оцінками аналітиків, можна вивести такі усереднені цифри: Ударні підрозділи найманців — частини першої лінії — становлять до 5 тис. чоловік.

Підрозділи другої лінії, обмежено боєздатні, — до 15 тисяч чоловік. Неорганізовані банди — до 5 тис. чоловік, які отримали від російських спецслужб "на прогодування" тилові міста й села. Російські війська — всього до 10 тис. військовослужбовців, із них до 5—6 тис. — ударний компонент сухопутних військ і десантників. Зараз, під час перемир'я, противник проводить поспішні дії з підвищення бойової підготовки ударних підрозділів найманців, поповнення їх кваліфікованим особовим складом, здійснює маневри з бойовим злагодженням, поповнює й ремонтує бойову техніку. Проблеми українського командування 1. Керівництво Генштабу та армії втратило будь-яку довіру в особового складу, і насамперед у польових офіцерів та солдатів. Це головна загроза. Армія не хоче воювати під командуванням невігласів, брехунів і зрадників. Почитайте інтерв'ю полковника Покуса — начштабу 20-го мотопіхотного батальйону, лист офіцерів 25-го, 40-го батальйонів і 128-ї бригади, — це не фейк, лист справжній, і факти в ньому переважно правдиві. Послухайте десятки інших критичних зауважень наших воїнів. Керівництво Генштабу слід гнати з армії за повну профнепридатність, — гнати під суд. Права рука начальника Генштабу Муженка генерал Назаров погрожує експертам — заслуженим офіцерам ЗСУ, і Головнокомандувач Порошенко ніяк не захищає полковника з 35-річним стажем та унікальним досвідом, який залишив усе в Криму заради України. І Назарова не кидають до в'язниці, — фігурант кримінальних справ продовжує командувати людьми. Чи це не ганьба для армії і для військового командування? Чи це не демонстрація того, що в Україні генерали безсовісні, непорядні й не поважають підлеглих? 2. Система управління. 30-тисячне армійське угруповання розірване між численними штабами секторів та бригад. Дроблення системи управління на сектори, як під час поліцейської операції, — жахливий архаїзм, абсолютно не передбачений бойовими статутами під час війни. У мотострілецькій дивізії СРСР було 14700 чоловік, і часто такою дивізією командував офіцер у званні полковника. Українське угруповання чисельністю як дві радянські дивізії керується безліччю генералів та полковників. Ця бюрократична система, з величезною кількістю щаблів керування, паралізує нормальне керування військами, і керівний апарат не відповідає чисельності бойового складу. Керівництво Генштабу постійно вторгається в керування тактичними операціями, руйнує субординацію і систему керування. Під час бойових дій у Донецькому аеропорту начальник Генерального штабу Муженко особисто взяв на себе командування підрозділами 95-ї, 81-ї, 80-ї, 79-ї аеромобільних та 25-ї парашутно-десантної бригад і ввів їх у бій на ділянці відповідальності сектора "Б", де сам Муженко за два тижні до цього повністю замінив багатьох ключових офіцерів. Хаос і неорганізованість не дозволили виконати бойові завдання. 3. Загальна чисельність військ в АТО залишається мізерною — 30—35 тис. із 230 тис. військовослужбовців за списком. Генштаб нічого не робить для нарощування чисельності бойового складу. Безліч прапорців на карті — і дуже малі ударні можливості кожного прапорця, кожного підрозділу. Під час операції з деблокування Дебальцевого Генштаб спробував зосередити ударне угруповання для захоплення району Логвинове. Однак знову десантники, посилені підрозділами 1-ї танкової, 30-ї і 14-ї механізованих бригад, не змогли виконати бойових завдань. Причина в тому, що всі українські частини йдуть на фронт неукомплектованими. Зі складу бригади воює одна-дві батальйонно-тактичні групи, зі складу батальйону виділяються роти. Більшість бойових завдань на фронті виконують підрозділи, що з чисельністю не перевищують ротно-тактичної групи. Про якусь концентрацію сил не йдеться. В умовах боротьби з ударними загонами найманців та російськими військами окремі роти вже не можуть повноцінно виконувати бойові завдання. 4. Реформа Збройних сил, яку схвалив президент, є просто профанацією з боку Генштабу і величезною помилкою військового керівництва України. Результати: створення двох нових штабів оперативних командувань, нового штабу повітряного командування, збільшення чисельності генералів та генеральських посад зі 121 до 151, створення нових військових з'єднань в умовах жахливої неукомплектованості діючої армії. Збільшення загальної чисельності військовослужбовців до 250 тис. чоловік, тоді як треба збільшувати не загальну чисельність, а чисельність бойових механізованих частин, — усе це величезні ресурсні затрати, абсолютно невиправдані в умовах війни, які нашій армії та економіці абсолютно не по кишені. Продовжуючи давати стару техніку погано підготовленим і непрофесійним, немотивованим людям, ми не посилюємо армію. А навпаки — примножуємо безцільні небойові втрати. За новим штатом, Генштаб різко зменшив вогневу потугу і бойові можливості мотопіхотних батальйонів. Зменшено штат батарей в артилерії — з 6 до 4 гармат, але при цьому кількість артилерійських бригад збільшується з 3 до 6. При тому що засобів артрозвідки досі недостатньо навіть у діючих бригадах і немає повністю укомплектованих та оснащених з'єднань, — створюються нові артбригади. Також створюються нові піхотні бригади, при тому що не забезпечені технікою та мотивованим і підготовленим особовим складом кадрові частини. 5. Генштаб абсолютно бездарно й марнотратно ставиться до бойової техніки, яка для України — непоповнюваний ресурс. 65% втрат бронетехніки. 70% — артилерії, за даними DT.UA з джерел у Генштабі, втрачені під час оточень під Ізвариним, Іловайськом, Дебальцевим. У битві за Дебальцеве, за нашими даними, втрати українських військ за час бою становили 127 одиниць бронетехніки всіх видів. Оскільки Генштаб не взяв до уваги рівень технічної справності техніки та не забезпечив ремонт і запчастини. Під час "організованого відступу" 70% втрат техніки випало на просто покинуті бронемашини, які наші власні війська були змушені знищувати й виводити з ладу, а також, на жаль, залишати придатними для використання противником. 6. Не ведеться системна кадрова робота. Немає аналізу ефективності бойових дій, не просуваються успішні командири, не замінюються некомпетентні. Відтак, у підрозділах немає злагодженості та взаємодії. Командири — абсолютно безвідповідальні, і начальник Генштабу Муженко просто маніпулює людьми, виходячи зі своїх особистих інтересів. 7. Бойова підготовка на полігонах не забезпечує бойового злагодження і взаємодії на рівні батальйон—бригада. Причина — незастосування на фронті повнокомплектних батальйонно-тактичних груп і повнокомплектних бригад. Абсолютно недостатній рівень підготовки екіпажів бойових машин та артилерійських батарей. У сучасній війні бойова підготовка має передбачати підготовку в рамках підрозділу і частини. Для цього потрібно виводити на полігон повністю всю бригаду і посилено готувати. За свідченнями російських військовослужбовців, вони посилають на війну контрактників, у яких, щонайменше, 9 місяців служби за плечима та три місяці інтенсивної підготовки в польових таборах під Ростовом. У нас штаби бригад і батальйонів місяцями перебувають на передовій, а бригада воює зведеними загонами. Багато підрозділів взагалі не перетинаються й не воюють разом. Бригади розосереджені дрібними частинами по передовій. 8. Немає центру аналізу розвідінформації та передачі її у війська на передній край. Передові частини практично не мають даних про противника з інших джерел, крім власного візуального спостереження. Звернення до Головнокомандувача Україна веде бойові дії завдяки разюче високому рівню патріотизму й особистій ініціативі солдатів та офіцерів на фронті. Армії як інституту, як системи, як нормальної військової організації досі немає. Воюють патріоти на своєму ентузіазмі та любові до Батьківщини. І воюють вони переважно при забезпеченні та підтримці волонтерів, а не держави. Армії терміново необхідна військова доктрина для війни на Донбасі, радикальне зменшення ланок керування та кількості керівників — у 3—4 рази, різке зменшення кількості військових частин із 1400, як мінімум, удвічі. Треба формувати повністю укомплектовані й оснащені бойові бригади для поступової заміни збірних загонів на фронті повноцінними з'єднаннями. Подивіться на противника — він укрупнює свої бойові сили, ми зобов'язані діяти на випередження. Але найважливіше — керівництво країни, і насамперед президент, має перестати себе обманювати, перестати жити з психологією обложеної фортеці. У вічній паніці, що завтра його прийдуть скидати. Петре Олексійовичу, в нашій країні розсудливі люди, які не збираються в умовах воєнної агресії влаштовувати військовий переворот. Усі розуміють значення демократичних президентських виборів. Вам треба планувати стратегію дій, не борючись із фантомами й фальшивими загрозами, а почавши спиратися на народ, на інтелект, і навчитися довіряти людям, а не тільки своїм фобіям та радникам рівня Свинарчука. Вас підтримає весь народ, якщо ви станете проводити успішні реформи, які прямо сьогодні підвищуватимуть боєздатність армії, а не просто імітуватимуть бурхливу діяльність із пайками та речовим постачанням. Треба робити те, що радять люди, котрі воюють в окопах, на передових опорних пунктах. А не обмежені інтригани з феодальними замашками. Людина з інтелектом єфрейтора, хай навіть багатократно підвищена у званні, розповідає вам, Петре Олексійовичу, що його десантники захистять вас від будь-якого перевороту. Це маячня. По-перше, послухайте самих десантників, серед яких чимало добровольців. І ви багато що про себе дізнаєтеся, — відео є в Інтернеті. А по-друге, нездатний брехун захистити вас від народу. У брехуна, як завжди, все не заводиться, всі винні, крім Генштабу. Петре Олексійовичу, у вас є один шлях: виграти війну і ввійти в історію — або продовжувати "зливати" війну і в історію вляпатися. На вашому боці — весь народ, найкращі патріоти, всі воїни, які хочуть захищати Батьківщину. Проти вас — ваші страхи, мерзотники й негідники, які, користуючись вашими страхами, відгороджують вас від розумних рішень та системних реформ. Вибирайте, на чиєму ви боці. Армію можна й потрібно швидко реорганізувати. Україна має велику кількісну перевагу над противником, наша мотивація набагато вища. У нас немає стільки заліза й техніки, як у Путіна, але в нас незрівнянна перевага в якості людей. Повірте в людей, і це буде ваша найголовніша перемога.

Юрій Бутусов, Зеркало недели