ПРОТИДІЯ ГІБРИДНІЙ ВІЙНІ РОСІЇ НА МОРІ: ДОСВІД ТА ПРІОРИТЕТИ
Автор: ЦВППБ Перегляди: 9185
Уже понад шість років підряд, кожного дня і кожної години Україна, теперішні і майбутні покоління українського народу, зазнають величезних втрат через збройну агресію Російської Федерації.
Довідково:
орієнтовна вартість втрат у зв’язку з захопленням РФ у 2014 році українського Криму становить суму, що дорівнює річному валовому внутрішньому продукту України;
щорічно у Чорному морі РФ незаконно добуває газ із залученням захоплених українських газодобувних платформ у обсязі, що співрозмірний з потребами у газі для забезпечення протягом року населення України, Росією здійснюється незаконний вилов риби у контрольованих нею українських водах;
щороку Україна через захоплення Росією виключної (морської) економічної зони, об’єктів морегосподарької діяльності і морських ресурсів у Чорному й Азовських морях несе збитки у понад 1 млрд. дол. США;
внаслідок гібридних дій РФ вкінці 2018 – на початку 2019 років продуктивність діяльності портів Маріуполя та Бердянська знизилась у порівнянні з показниками у попередній період на 15-25%.
Складність захисту національних інтересів України та здійснення відсічі агресії в сучасних умовах полягає в тому, що РФ веде цю війну гібридними методами.
Виникають запитання: як в таких умовах захистити національні інтереси України на морі, як протидіяти гібридним методам РФ, як випереджувати противника та отримати над ним перемогу?
Гібридні дії РФ: досвід
Гібридні РФ дії проти України в Криму, інших приморських районах України та на морі велися починаючи з 1991 року та набули найбільш чіткого обрису у 2014-2019 роках, тобто в умовах збройної агресії Росії.
У період з 1991 року по 2014 рік сукупність гібридних дій РФ в Криму, інших приморських районах України та на морі мала такий характер:
широкомасштабна інформаційна кампанія з дискредитації України в очах керівництва європейських держав, зокрема країн-членів ЄС та НАТО, дискредитації керівництва української держави, зниження рівня морально-психологічного стану військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та працівників правоохоронних органів;
постійний економічний тиск та маніпуляції стосовно України, починаючи з перерозподілу відсотків української сторони від розподілу Чорноморського флоту через так звану “оплату Україною боргів за постачання російського газу” (замість розподілу 50% на 50%, російською стороною було запропоновано передати Україні лише 18% ОВТ та інших матеріальних засобів, майна, аргументуючи це заборгованостями за поставки російського газу), та в той же час нехтуванням питанням оплати Росією оренди в України об’єктів інфраструктури для базування ЧФ, хоча це питання було прописане в угодах по розподілу ЧФ;
постійний політичний тиск, у першу чергу на політичне та військово-політичне керівництво України (криза навколо острова Коса Тузла в Керченській протоці у 2003 році);
нехтування правовими нормами, зокрема положеннями міжнародного права, особливо міжнародного морського та гуманітарного права, національного законодавства України під час базування та функціонування Чорноморського флоту РФ, та, зокрема, використання нелегітимних методів застосування сил, у тому числі – підрозділів так званих «зелених чоловічків», тобто військовослужбовців РФ, які не належали до особового складу ЧФ та діяли зі зброєю в руках (створення загрози застосування цієї зброї) на території суверенної держави України; блокування пунктів базування ВМС ЗС України корабельними та різнорідними тактичними групами ЧФ;
невиконання передбачених міжнародним правом та двосторонніми угодами дипломатичних заходів у ході початку збройної агресії та у подальшому, у першу чергу з реагування на ноти української сторони та ін.
Таким чином, за сукупністю проведених Росією заходів, що відбувались у різних сферах діяльності, у тому числі у військовій, були створені умови, за яких українська сторона не змогла ефективно реагувати на загрози та дії з боку РФ. Сукупністю зазначених гібридних дій Росія частково досягла власної стратегічної мети – дестабілізації обстановки та створення умов для повернення України під повний політичний контроль як це відбувалось під час президентства В. Януковича. Частковість у досягненні мети Росією полягає у тому, що повномасштабної дестабілізації вдалось досягти лише у декількох районах України та встановити у них свій контроль – в Криму та окремих районах донецької та Луганської областей, які в теперішній час є окупованими російським агресором.
Чого навчили Україну гібридні дії РФ на морі?
Аналіз гібридних дій РФ на морі дозволив зробити такі висновки:
обсяг гібридних дій Росії в Чорноморському регіоні постійно зростає, у разі недосягнення противником своєї стратегічної мети агресор може перейти до повномасштабних воєнних дій;
Росія розширює способи та форми гібридного впливу на Україну з використанням військової сили, зокрема із гібридним застосуванням створених і розгорнутих угруповань сил (військ);
під час ведення гібридних дій противник застосовує спеціально створені міжвідомчі міжвидові угруповання сил (військ);
веденням дій на морі противник негативно впливає на економічну діяльність України, міжнародне судноплавство в межах зони відповідальності України на морі та, відповідно, намагається, відповідно, погіршити соціально-політичну обстановку у приморських регіонах, загалом у державі та погіршити імідж України як надійного гаранта реалізації міжнародного права на морі;
для протидії противнику на морі в умовах здійснення ним гібридних дій недостатньо мати способи та форми застосування сил, які притаманні класичним підходам та видам дій – оборонним та наступальним операціям (бойовим діям), необхідно мати – такі, що дозволяли б в умовах гібридних дій постійно впливати на противника, випереджувати його та своєчасно реагувати.
З огляду на зазначене проблемним питанням у розвитку сучасного військового мистецтва, зокрема військово-морського мистецтва, є наявність протиріччя, яке полягає з одного боку у розширенні використання противником гібридних дій на морі із застосуванням міжвідомчих міжвидових угруповань сил (військ), збільшення масштабів опосередкованого впливу військових формувань на економіко-політичну сферу, а з іншого боку – у подальшому відставанні у розвитку українського військового мистецтва та військової науки від практичних потреб, зокрема щодо формування такої системи застосування угруповань сил оборони і безпеки, яка б містила форми застосування адекватні гібридним діям противника.
Все це й обумовлює необхідність нагального розвитку основ застосування міжвідомчих (міжвидових) угрупувань сил (військ) на морі в умовах гібридних дій противника.
Повну версію статті читайте в журналі "Обороний вісник" №7/2020.
Автор: Яким’як Степан Володимирович, капітан 1 рангу, кандидат військових наук, доцент, начальник кафедри Військово-Морських Сил Національного університету оборони України