Switch to desktop

Життєва позиція патріотів - відповідальність перед Україною

ОстапчукиВійна, яка приходить до Вас додому змушує мобілізуватись, приймати вагомі рішення, що стосуються побуту, навчання, карьєри, одним словом – життя.

В такі умови потрапив і колектив Донецького державного університету управління, перед яким постало питання подальшого існування. Відповідальність перед студентами і Україною не дала вибору керівництву університету – довелось розпочати з чистого листа…

Військова агресія змусила навчальні заклади на Сході України та в Криму змінити місця своєї дислокації, перемістити навчальні бази в різні міста України. Не виключенням став і Донецький державний університет управління, доля якого тепер пов’язана з морським містом - Маріуполем.

Один з найбільш молодих університетів Донбасу, створений у 1992 році за своє нетривале існування встиг здобути міжнародне визнання, виховуючи національну управлінську та економічну еліти. Адже в Університеті всебічно готували розвинені управлінські кадри, економістів, фінансистів, соціологів, спеціалістів у галузі права, менеджменту, маркетингу, орієнтованих на діяльність в умовах ринкової економіки України, її входження в міжнародний науковий та освітянський простір.

Не дарма девіз університету звучить: „Запитанність випускників – наша головна мета”.

- На превеликий жаль, не розуміння деякими з колег патріотичного рішення переїхати з окупованого Донбасу, додали складності в цей процес, не давши можливість професорському і викладацькому складу взяти з собою інтелектуальну власність - майже всі багаторічні напрацювання, адже навчальна матеріально-технічна база залишилась в стінах корпусів закладу в Донецьку, - з сумом констатує доктор економічних наук, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри економіки підприємства, управління персоналом та економіки праці Донецького державного університету управління Ольга Володимирівна Балуєва.

Після переїзду у листопаді 2014 року до м. Маріуполя без ліцензії, печатки, Університету довелось налагоджувати роботу як кажуть «з чистого листа».

З 448 викладачів і майже 4500 студентів, до Маріуполя переїхали 108 викладачів і 1070 студентів, а це - приблизно 24 %.

За словами Ольги Володимирівни, третина студентів продовжила навчання у Донецьку, третина переїхала до Маріуполя, решта залишили навчання, перевівшись до інших навчальних закладів України, бажаючи віддалитись як змога далі від бойових дій.

Деякі студенти за ці два роки вже встигли закінчили університет у Донецьку і отримали дипломи т.зв. «ДНР». Постає риторичне питання, - куди тепер з таким дипломом? Адже життя не обмежується кордонами двох областей України. Звичайно, знайшлись і ті, які розділили ідіологію «руського миру», одна більшістю керували питання побуту.

Однак, є особистості, для яких питання честі і обов’язку перед Батьківщиною стоять набагато вище життєвих складнощів. Донецький державний університет управління не став виключенням, в колективі знайшлись власні Герої – подружжя Вадима і Лариси Остапчуків, які з перших днів намагання побудувати “руський мир” на Сході України, зайняли активну проукраїнську позицію, ставши на захист своєї рідної землі.

До початку війни, сімейна пара проживала у м. Донецьку. Вадим Володимирович працював на посаді заступника завідуючого кафедри інвестування Донецького державного університету управління.

З початком Революції Гідності, Вадим Володимирович став на шлях боротьби за краще майбутнє для своєї країни, записавшись в ряди 8-ї афганської сотні Самооборони майдану. У квітні 2014 року в Донецьку на базі патріотичних організацій сформував загін самооборони, який виконував завдання по захисту проукраїнських мітингів Комітету патріотичних сил Донбасу в місті. Приймав участь у формуванні батальйону добровольців “Донецьк-2”. Далі проходив службу в батальйоні добровольців “Дніпро-1” на посаді заступника командира роти. Вадим Володимирович виконував бойові

завдання в районах населених пунктів Обрив, Новоазовськ, Безіменне, Соханка, Широкіно та Піски.

Дружина Лариса, також розуміючи всю фальш “руського миру” не змогла залишитись осторонь подій 2014 року і з перших днів долучилась разом із чоловіком до боротьби. До початку війни Лариса працювала на посаді професора кафедри маркетингу Донецького національного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. В кінці 2013-го та початку 2014 років організовувала патріотичні мітинги у Донецьку.

У травні 2014 року разом із чоловіком вступила до лав батальйону добровольців “Дніпро-1”, де пройшла бойовий шлях від рядового до інспектора батальйону, виїжджала в район бойових дій до чоловіка, де виконувала бойові завдання.

Наразі Лариса є асистентом тренера по реабілітації бійців, які пройшли зону АТО.

Дуже важливим моментом у цей історії є той факт, що Вадим і Лариса - дуже освічені люди, науковці з багатим життєвим досвідом. Це факт змушує замислитись над питанням, яка категорія людей стала опорою “руської ідеології” в Україні?

Говорячи про сьогодення університету, слід зауважити, що новому місці обійтись без складнощів ніяк, великою проблемою університету залишається недостатність аудиторного фонду та гуртожитку.

- Співпраця з місцевою владою поступово вирішує ці питання - в найближчому майбутньому нам мають надати ще один навчальний корпус - говорить завідувач кафедри Донецького державного університету управління Ольга Балуєва.

Викладацький склад бачить і позитивні моменти у невеликій кількості студентів навчального закладу, адже саме це дозволяє індивідуально підхідити до навчання з кожним студентом, працювати у формі тьюторства.

І, звичайно, колектив університету бачить майбутнє навчального закладу в рідному Донецьку, однак тільки в українському Донецьку!

Роман Буглак