Switch to desktop

ВАРТОВІ ТАЄМНИЦЬ

Майбутнє – магічне слово, у якому приховані таємничість і невідомість, але ми усвідомлюємо – без минулого немає майбутнього.

 6 Емблема ВЧНаш сьогоднішній ювіляр – Головний центр забезпечення охорони державної таємниці Збройних Сил України. Славетний шлях якого розпочато майже з перших кроків створення сучасної незалежної України та її національного війська.

Військова складова завжди асоціюється з таємницями, про зміст яких наполегливо намагаються дізнатися спецслужби недругів та шукають будь-які можливі канали витоку інформації. Стрімкий розвиток інформаційних технологій та революційні зміни в технічній сфері активізують нові глобальні виклики і загрози в напряму забезпечення надійного захисту інформації.

Сьогодні ми вітаємо колектив, який безперечно вважають вартовими державних таємниць, але про них, звичайно, забувають згадати при підведенні підсумків діяльності, досягненнях та перемогах Збройних Сил України, однак без їх кропіткої повсякденної праці, яка не менш відповідальна ніж військових на полі бою, цих досягнень могло б не статися.

Відповідно до Тимчасового положення «Про Міністерство оборони України» (Постанова КМУ від 20 листопада 1991 року № 321), до структури центрального апарату Міністерства оборони увійшло Управління шифрованого зв’язку і режиму секретності (8 управління), як відокремлений структурний підрозділ з безпосереднім підпорядкуванням Міністру оборони.

Відправною рисою та початком створення наново структури, відповідальної за збереження державних таємниць, стало призначення начальником Управління шифрованого зв’язку і режиму секретності Міністерства оборони України досвідченого офіцера-шифрувальника полковника Волинця С.І. (наказ МО України від 23 грудня 1991 року №03).

29 грудня 1991 року розпочалося формування управління та призначено десять перших офіцерів: І.Бакалов; Ю.Мінаєв; В.Нефедов; О.Овсейко; Б.Скворцов; С.Шевченко;  Ю.Савінкін; В.Бойко; С.Ващаєв; В.Костюченко.

«Надзвичайно гостро у цей період постало питання кадрового забезпечення та дотримання належного рівня режимного обмеження. Фахівців критично не вистачало, приходилось здійснювати відбір особового складу інших військово-облікових спеціальностей та проводити їх спеціальну перепідготовку за спеціальністю із захисту інформаціїі», - згадує генерал-майор Волинець Степан Іванович

2 особовий скалд

Вже у січні-лютому 1992 року розпочалася підготовча робота по створенню дієвого органу забезпечення шифрованого зв’язку і режиму секретності – Центру забезпечення шифрованого зв’язку Міністерства оборони України.

Багато сил, енергії і наполегливості було вкладено у практичну реалізацію цього рішення. Підготовку та розробку організаційно-штатної структури Центру було доручено підполковнику В. Нефедову та підполковнику С.Шевченко. За питання укомплектування Центру особовим складом відповідав полковник Ю. Мінаєв. Забезпечення засобами та комплексами шифрованого і кодованого зв’язку покладалося на підполковника Л. Михайленко.

Після прийняття рішення щодо розміщення Центру на фондах Київського вищого загальновійськового командного училища розпочалися роботи з обладнання приміщень для розміщення особового складу та спеціальної техніки. Першопрохідцям завжди найскладніше і дуже непросто, усе приходилося створювати і разбудовувати практично з нуля.

Як пригадує перший начальник Центру полковник Леонід Чорнолуцький: «Облаштування приміщень йшло дуже важко, коштів виділялося зовсім обмаль та і керівництву військового містечка таке сусідство було не бажаним».

Навесні 1992 року до Центру прибули перші шість військовослужбовців строкової служби і перший командир взводу роти забезпечення лейтенант Олександр Рахальський вирішував питання їх всебічного забезпечення.

На початку травня 1992 року до Центру прибула перша автомобільна техніка та спеціальні апаратні з 30-ої автобази Міністерства оборони, які отримав ст. пр-к С. Матяш. Більшість спеціальної техніки приходилось «збирати» по всій Україні. Так, 25 спеціальних апаратних, отриманих у Полтаві, прямували до Центру майже три дні. Практично уся техніка знімалася зі зберігання непорушних запасів і потребувала клопітливої роботи для приведення її до робочого стану. Тільки велике бажання та власна ініціатива офіцерів та прапорщиків дозволили крок за кроком рухатися вперед...

4 вересня 1992 року начальник Центру полковник Чорнолуцький Л.Д. доповів про завершення формування Центру.

1 плац

Фахівці – це базис і визначальний фактор успішності будь-якої справи. Саме питання кадрового забезпечення найбільш гостро стояло на порядку денному. Фахівці з охорони державної таємниці повинні мати високу професійну підготовку, бути патріотичними, відданими своїй справі та відповідальними.

Підбір особового складу та створення працездатного і згуртованого колективу було пріоритетним завданням того часу.

У 1992 році було закладено підґрунтя для створення окремої кафедри, потім окремого факультету, а згодом і окремого військового інституту. Перший набір проводився з числа курсантів Київського військового інституту управління та зв’язку, п’ятдесят вісім осіб розпочали п’ятирічну підготовку за фаховою спеціальністю. У1996 році підготовку почали здійснювати в складі окремого факультету. Перший випуск офіцерів за фахом відбувся у 1997 році.

Пізніше у 1999 році був створений профільний військовий інститут при Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут», підготовка почалась здійснюватися для всіх силових структур згідно державного замовлення.

Пізніше, у 2002 році, підготовку молодших спеціалістів було розгорнуто на базі філії Навчального центру Військово-Морських Сил України (41 Школи зв’язку, м. Миколаїв), на базі якого було сформовано 2 Окремий навчальний центр спеціального зв’язку з безпосереднім підпорядкуванням Восьмому центральному управлінню Генерального штабу Збройних Сил України.

Нелегким був шлях становлення Центру, але, перемагаючи труднощі та негаразди, військовослужбовці та працівники старанно та віддано виконували свої службові обов’язки під керівництвом начальників Центру:

полковника Чорнолуцького Леоніда Дмитровича

(з березня 1992 року по жовтень 1997 року);

полковника Прохорського Ігоря Миколайовича

(з листопада 1997 року по лютий 2002 року);

полковника Стовби Олександра Івановича

(з лютого 2002 року по лютий 2004 року);

полковника Вареника Миколи Дмитровича

(з лютого 2004 року по травень 2005 року);

полковника Пасічко Андрія Миколайовича

(з травня 2005 року по грудень 2011 року),

полковника Прохорова Євгена Володимировича

(з грудня 2011 року по лютий 2015 року),

полковника Гофмана Ігоря Івановича

(з лютого 2015 року по січень 2020 року).

Незвичайним для особового складу напрямком діяльності стала міжнародна військова співпраця. З 1992 року, було започатковано тісні контакти з представниками країн НАТО у рамках програми «Партнерство заради миру».

У вересні 2003 року до складу Центру увійшла спеціальна лабораторія радіоелектронної боротьби під керівництвом підполковника С. Амосова, на яку було покладені завдання по супроводженню заходів щодо технічного захисту інформації.

Особовий склад Центру неодноразово брав участь у командно-штабних, міжнародних навчаннях під керівництвом Міністра оборони України, Головнокомандувача Збройних Сил України, начальника Генерального штабу Збройних Сил України, приймав участь у миротворчих місіях в Югославії, Лівані, Ліберії, Конго, Косово, Сьєрра-Леоне, Іраку, Молдові де бездоганно виконував свої обов’язки.

Ніхто не міг навіть уявити, що попереду нас чекають зовсім інші – бойові випробування.

«Головне, що не було жодної паніки. Перша група, що була призначена на посилення чергової зміни Генерального штабу вийшла, навіть з випередженням графіку. Як зараз пам’ятаю перший екіпаж, який вибув з Центру для виконання службового завдання у березні 2014 року тоді ще до адмінкордону з Кримом. Він складався з добровольців (бажаючі були всі). Очолював екіпаж заступник начальника відділу спеціального зв’язку майор Самойленко Олександр Вікторович. Завершив інструктаж, обійняв кожного і наказав повернутись живими та здоровими. Коли вони поїхали, на душі було дуже важко, бо кожен усвідомлював, що швидше за все почалась війна.

З перших днів особовий склад приступив до бойового чергування на головному командному пункті, пунктах управління Збройних Сил України, а потім почались ротації в райони проведення Операції об’єднаних сил (Антитерористичної операції). Порядок нашої роботи став більш напруженим і відповідальним та не передбачав ні «режиму тиші», ані свят та вихідних», – згадує полковник Прохоров Євген Володимирович.

За зразкове виконання службових обов’язків та бойових завдань 72 офіцерів та військовослужбовців за контрактом Центру нагороджено відзнаками Президента України, Міністра оборони України та заохочено Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України та начальником Центрального управління охорони державної таємниці та захисту інформації Генерального штабу Збройних Сил України. А старший лейтенант В’ячеслав Луценко за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

На початку 2015 року полковник Гофман Ігор Іванович розпочав та на протязі року здійснив заходи по передислокації Центру на територію військового містечка №141.

У спадщину залишились тільки стіни та в’їздна брама…Усе потрібно було розпочинати спочатку – переобладнувати та відновлювати, але «як для себе», бо єдиним приємним фактором стала відокремленість Центру. У цей період була зроблена неймовірно велика робота з відновлення інфраструктури військового містечка та створення умов, необхідних для провадження діяльності щодо забезпечення належної організації режиму секретності.

4 1 Плац

З0010лютого 2020 року Центр забезпечення шифрованого зв’язку Генерального штабу Збройних Сил України реорганізовано в Головний центр забезпечення охорони державної таємниці Збройних Сил України.
КАЛЕНІЧЕНКОЗзновим найменуванням і широким спектром завдань, покладених на Центр, новим керівником у лютому 2020 року був призначений полковник Каленіченко Сергій Миколайович, який став восьмим начальником Центру і в цьому статусі продовжив нести велику відповідальність за подальше облаштування військового містечка, автомобільного парку, спеціальних об’єктів, охорону і виконання функціональних завдань особовим складом.
На сьогодні спектр завдань, які покладено на Головний центр поєднує заходи щодо:
забезпечення скритого управління Збройними Силами України та охорони державної таємниці, технічного захисту інформації, протидії технічним розвідкам, надання електронних довірчих послуг;
забезпечення керівного складу Міністерства оборони України, Збройних Сил України, інших органів військового управління спеціальними видами зв’язку;
проведення державних експертиз комплексних систем захисту інформації в автоматизованих системах у структурних підрозділах Міністерства оборони України та Збройних Силах України;
виконання завдань, спрямованих на виявлення можливих каналів витоку інформації з обмеженим доступом, їх блокування та визначення ступеню захищеності об’єктів інформаційної діяльності в органах військового управління, з’єднаннях, військових частинах, військово-навчальних закладах та установах Збройних Силах України.

“Напередодні ювілею, колективу Головного центру є чим пишатися – наголошує начальник Центру полковник Сергій Каленіченко, – На сьогоднішній день Головний центр являє собою міцний та злагоджений механізм, який вправно виконує всі покладені на нього завдання.
Тільки за останні декілька років спеціалісти Головного центру здійснили:

забезпечення військ модернізованими комплексами перешкоджання роботі наземної та повітряної розвідки;

проведена переатестація сержантського складу відповідно до стандартів НАТО;

підвищено статус Акредитованого центру сертифікації ключів до рівня Кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг “Центр сертифікації ключів Збройних Сил України”;

здійснено часткове оновлення засобів захисту інформації;

введено в дію та розгорнуто систему електронного документообігу;

підготовлено шість мобільних органів спеціального зв’язку на рухомій базі;

проведено дослідні експлуатації новітніх зразків засобів криптографічного захисту інформації;

проводиться робота щодо наближення структури Центру та підготовки особового складу до стандартів НАТО.

3 девочка
Всііціідосягнення можливі завдяки особовому складу Центру — це високопрофесійні фахівці, праця яких і забезпечує безперервне виконання Головним центром своїх функцій.
Також хочу висловити подяку за значний вклад у створення, розбудову та всебічну допомогу керівництву Збройних Сил України, генерал-майору Волинцю Степану Івановичу, керівництву та колективу Центрального управління охорони державної таємниці та захисту інформації Генерального штабу Збройних Сил України на чолі з полковником Дудком Сергієм Павловичем, полковнику Вдовенко Сергію Григоровичу, полковнику Дем'яненку Анатолію Івановичу, голові Голосіївської районної адміністрації у місті Києві Садовому Сергію Миколайовичу, Кольнеру Євгенію Яковичу, Онопрієнку Віктору Васильовичу, Куляниці Олександру Йосиповичу, Казанцеву Андрію В’ячеславовичу, а також усім начальникам Центру та працівникам і військовослужбовцям, які очолювали та проходили службу у нашому Центрі та внесли неоціненний вклад у його розбудову”.