Switch to desktop

ЧОРНОБИЛЬСЬКА ТРАГЕДІЯ: невивчені уроки

Сьогодні – 35 років з дня найбільшої техногенної катастрофи ХХ століття – аварії на Чорнобильській АЕС.

Наш постійний автор, академік Української технологічної академії, а в далекому 1986 році – ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС Віктор Рябіко ділиться своїм поглядом не тільки на події тих страшних днів, а й на сучасний стан справ в атомній енергетиці.
26 квітня 1986 року о 01 годині 23 хвилини вибухнув четвертий реактор ЧАЕС. Тільки в Україні була заражена територія загальною площею 50 тис. кв. км в 12-ти областях. Зараз в країні налічується понад 3,2 млн постраждалих від катастрофи.
Загальна сума збитків від Чорнобильської катастрофи оцінюється в $550 млрд. У 1986-1991 роках СРСР витратив на ліквідацію аварії $18 млрд. 35% з цієї суми виділили на соціальну допомогу постраждалим, 17% пішло на переселення. Сама станція була остаточно виведена з експлуатації тільки в 2000 році.
Наслідки аварії глобальні та де-факто вічні.
Загалом радіоактивного впливу після аварії зазнали 8,4 млн осіб (2 млн дітей), понад 404 тисяч стали переселенцями. Близько 600 тисяч – зазнали значних доз опромінення.
Наслідки вічні, тому що період напіврозпаду плутонію – 24 тисячі років – це більше, ніж час, що минув від зародження цивілізації до наших днів. Повністю безпечним плутоній стане тільки через 240 тисяч років.
Протягом перших тижнів і місяців, що послідували за Чорнобильською катастрофою, тисячі профільних фахівців були відправлені в 30-ти кілометрову зону ЧАЕС. За підсумками ліквідації наслідків аварії статус ліквідатора отримали понад 600 тисяч осіб.
Значна, найбільш небезпечна і трудомістка частина завдань з усунення наслідків катастрофи була покладена на оперативне угруповання військ. Його загальна чисельність у серпні 1986 року досягла 40 тисяч військовослужбовців. Особовий склад з честю впорався з поставленими завданнями. Основу сил і засобів становили авіаційні підрозділи, хімічні та інженерні війська, а також частини цивільної оборони.
Виразний і значимий факт ліквідації наслідків Чорнобильської аварії: робота армійської авіації в 1986 році в умовах високих дозових радіаційних полів. Тут велику роль зіграли особистий приклад командирів усіх ступенів: генерал-майора авіації Миколи Антошкіна, полковників Бориса Нестерова та Олександра Серебрякова, підполковника Юрія Яковлєва, які 27-28 квітня оперативно відпрацювали методику польотів на аварійний реактор. 28 квітня Олександр Серебряков здійснив 22 вильоти і скинув 30 т вантажів. Юрій Яковлєв за 28-29 квітня здійснив 32 вильоти і скинув 50 т вантажів. Підполковник Володимир Славніков 29-30 квітня здійснив 19 вильотів і скинув на аварійний реактор 76 т вантажів. Їхні індивідуальні дози радіації в кілька разів перевищували норму в 25 рентген. За проявлені героїзм і мужність до звання Героя Радянського Союзу були представлені полковники Борис Нестеров, Олександр Серебряков, підполковники Юрій Яковлєв і Володимир Славніков. Але жодне подання не було реалізовано. Тільки завдяки сприянню голови Державної комісії Бориса Щербини, звання Героя було присвоєно генерал-майору авіації Миколі Антошкіну.
За різними оцінками в Чорнобильському небі працювали 6000 офіцерів льотного складу ВПС, МВС і до 200 цивільних фахівців. Всі вони були відзначені державними відзнаками, але, як правило, за схемою заниження заслуг. Така була чиновницька плата за доблесть цих безстрашних людей.
В інформаційному вимірі вище керівництво СРСР говорити з народом про катастрофу на ЧАЕС було не готове. Інформування населення та світової громадськості почалося з неправди. Тільки 28 квітня 1986 року, о 21.00 радянські ЗМІ оголосили на диво компактну офіційну заяву: «на Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, що призвела до пошкодження одного з реакторів. Вживаються заходи з ліквідації наслідків аварії. Постраждалі отримують допомогу. Створена Державна комісія».
Газета «Правда» від 30 квітня 1986 р. помістила повідомлення: «Від Ради Міністрів СРСР: аварія сталася в одному з приміщень 4-го енергоблоку і призвела до руйнування частини будівельних конструкцій будівлі реактора, його пошкодження і деякого витоку радіоактивних речовин».
Приховування інформації про Чорнобильську катастрофу, безсумнівно, є однією з найважчих помилок, яку необхідно враховувати при виникненні надзвичайних ситуацій.
Японські землетруси 11 березня 2011 р. і цунамі, що послідували за ними, низка аварій на атомних електростанціях, перш за все «Фукусіма-1» – повторення інформаційної помилки. Тільки через місяць після катастроф, 12 квітня 2011 р. японський уряд присвоїв вищу категорію небезпеки радіаційним аваріям на АЕС «Фукусіма-1» – 7 балів за міжнародною шкалою ядерних і радіологічних подій. До Фукусіми такий рівень небезпеки був тільки у Чорнобильської катастрофи. Весь попередній досвід, рекомендації фахівців щодо інформування населення були не використані. Один з головних уроків Чорнобиля був проігнорований. Своєчасного інформаційного супроводу про події на АЕС практично не було. Сайти міжнародних організацій (МАГАТЕ, ВООЗ та ін.) не надавали прес-релізів, бюлетенів та іншої інформації. Тривале мовчання Японії та МАГАТЕ – порушення одного з головних постулатів ефективного подолання радіаційних аварій. І не тільки радіаційних!
Якщо керівництво держав не буде пам’ятати про те, що може статися у разі поверхневого ставлення до безпеки високотехнологічних промислових об’єктів, то біда може повторитися.
Безпека ядерної енергетики – це не лише її техніко-економічна властивість, як складної організаційно-технічної системи, а й суттєва складова національної безпеки держави. Після Чорнобиля таке розуміння стало домінуючим у країнах з ядерною енергетикою. З’явилися категорії: культури безпеки саме ядерної енергетики, безпеки населення. Основний принцип такого підходу: технологічна аварія може трапитися рано чи пізно, але населення постраждати не повинно. Це нове розуміння безпеки. Особливо це важливо зараз, коли з’явилася небезпека тероризму, гібридних воєн.
Чорнобильська катастрофа виразно підтвердила, що наш світ – архіскладна система. Вижити в ній можливо тільки об’єднавши зусилля всіх народів, держав, урядів.
Пандемія СOVID-19 стала свого роду набатом для людей планети у вирішенні глобальних проблем людства.
До них можна віднести питання: війни і миру, ліквідації небезпечних хвороб, охорони навколишнього середовища, продовольчу, енергетичну, сировинну, демографічну безпеку, подолання економічного відставання країн, підвищення безпеки в роботі зі складними системами (соціальними, ядерними, інформаційними).
У Доповіді Національної ради з розвідки США «Глобальні тренди 2040» від 8 квітня 2021 року міститься огляд глобальних тенденцій, які можуть вплинути на безпеку нашої планети в найближчі 20 років.
«У найближчі роки і десятиліття світ зіткнеться з новими, більш різкими викликами. Це і захворювання, і кліматичні зміни, і зростання впливу нових технологій, і фінансові кризи», – йдеться в доповіді.
Недбале ставлення до потреб розвитку АЕС, підвищення їх безпеки може руйнівно вплинути на ядерну енергетику. Такий шлях не тільки згубний, але і смертельно небезпечний. Україна не володіє матеріальними, фінансовими, людськими ресурсами для подолання наслідків радіаційних аварій Чорнобильського типу. Запобігти аварії завжди набагато дешевше, ніж ліквідувати її наслідки!
Який же головний урок Чорнобильської катастрофи? Мабуть, його ємко сформулював академік Валерій Олексійович Легасов, одна з головних фігур в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС: «Всі аварії в світі розвиваються за одним сценарієм: накопичуються дрібні похибки, кожна з яких сама по собі не страшна. Але коли їх стає дуже багато, створюється критична маса. Тоді і відбувається катастрофа: на атомній станції, на борту літака або в особистому житті однієї людини».

Чорнобиль 26 04